Почитав пару блогів про антиінтелектуалізм, "правильність літератури" та потрібність ПОСТІЙНОГО пошуку суті, замість поверхневого відчуття. І я з вами не погоджуся.
Чи може людина жити без інтелекту? Так, запросто. Чи може людина жити без емоцій? Ні, нізащо!
Всі чисті речі по своїй суті являються отрутою. Звичайно, питання в концентрації, але якщо б інтелектуалізм був настільки потрібним то чи могла б бути закладена можливість у творчості на повне його уникнення? Виходить, прагення до нього і максимізація його не є істинною ідеєєю?
Така дискусія не може проводитися окремо від аналізу самого об'єкта сприйняття, тобто людини. Ми не є машинами і емоції це реальна невід'ємна наша частина, але керуватися лише ними - наївно.
Критикуючи - пропонуй!
Що я пропоную? - Чуттєвий інтелектуалізм. Не інтелектуальний почуттєвізм, а саме чуттєвий інтелектуалізм.
Якщо ми не можемо забрати вплив почуттів то ми маємо максимізувати присутність інтелектуалізму, але не більше 51%. Це важливо.
Саме прагнення жо 100% інтелектуалізму вбиває творчість. Але я не проти цього, навпаки. Знаючи свою природу, ми можемо максимально продуктивно це викристати. Якщо говорити про "таємну формулу" ідеального твору то це саме те співвідношення. Це і є те поєднання, що стоїть рівно між нудною інструкцією та постійними "соплями" без приводу.

Я ВИКОРИСТОВУЮ примітивізм. Але описуючи навіть його, можна зробити його складним. Це не ототожнення і не приписування примітивізму інтелектуальності. Це вміння бачити геніальність в простоті і лаконічності. Нічого спільного з антиінтелектуалізмом, що вбачає саме в примітивності інтелектуалізм і знецінює інтелектуалізм.
Я не возвеличую прості і примітивні речі. Я використовую багатогранний апарат для аналізу простих речей. Разом з тим, не перестаю захоплюватися примітивістичним напрямком. Ні, не в цінності справа і в легкості. В практинчній короткостроковій несправжній ціності. Я про те, що якщо ви вірите в Бога то маєте і в диявола. Примітивність така ж багатогранна, хоч і безнадійна та пуста по суті. Разом з тим, вона до біса переконлива, хоч і вводить в оману тому не використувати її було б літературним злочином.

Чи потрібна глибина твору? Так, звичайно. Що зробить його шедевром? Максимальна примітивність.
Шах і мат естетам, душам, що постійно тягнуться до чистого інтелекту.