На честь того, що "Володарка осіннього вітру" пішла жити своє найкраще життя на конкурсі "Зачаровані серця" — поділюсь з вами спойлером із майбутніх розділів. Ось так, забігаючи наперед)) Але сцена того варта! 

Схопившись за руки, вони кинулися коридорами, петляючи і виляючи, поки не дісталися сходів, що вели на другий поверх — до кабінетів для занять студентів. А потім піднялися на третій... п'ятий і так, поки не дійшли до сьомого поверху. На ньому не було звичайних парадних сходів — замість них були чавунні та гвинтові.

— Забирайся слідом. — Мейсі схопилася за поруччя і майже безшумно почала підніматися нагору.

— А нам можна? — Обережно запитала Ліара. Зазвичай вона не соромилася. Але це була академія Арквелл, і тут навіть рослини краще було не чіпати. Цей урок був вивчений напам'ять, тому Ліара вагалася.

— Звичайно, не можна, — пирхнула Мейсі і спустилася на пару сходинок вниз, щоб присісти, поправляючи свою спідницю. — Але ми ж не збираємося нічого ламати. — Вона підморгнула і простягнула руку. — Ходімо.

Вони побігли сходами як дві пташки з розправленими крилами, і саме повітря їм допомагало. Якась невідома енергія накопичувалася між їхніми стиснутими руками. І нарешті, їхні ноги перестали торкатися землі.

— Ми летимо... — Флегматично зауважила Ліара, яка перестала робити спроби йти.

— Ми летимо! — Захоплено повторила Мейсі, яка все ще продовжувала бігти. — Ми летимо! — Вона подивилася вниз й її очі знову стали величезними. — Ми летимо? — Тепер з подивом запитала.

— Хіба це не нормальний прояв магії? — Тепер почала дивуватися Ліара, високо здіймаючи брови.

— Ні... — Вона посміхнулася і похитала головою. — Я про таке ніколи не чула. — Напевно, таке відбувається, коли однакові стихії переплітаються... Адже ми обидві повітря.

Ліара посміхнулася і ще трохи міцніше стиснула пальці Мейсі:

— Повітря, — з ніжною посмішкою підтвердила вона.

«Володарка осіннього вітру» — нові розділи щодня о 16:00.

Ваша улюблена письменниця,

Ольха Елдер ღ

Телеграм-канал "Вільхова садиба"