Даю фантазіям життя

Я дуже люблю фантазувати. Це можуть бути після перегляду фільмів чи серіалів, коли закінчуються на цікавому моменті. І я не можу дочекатися і моя уява малює, що буде далі. Скажу чесно у 99 відсотках мої фантазії і те, що там показують не збігається. Але я не засмучуюся.

Буває прочитавши книгу моя уява малює продовження. Що буде після. Але писати фанфіки не думаю, бо герої вже готові і придумані кимось іншим. Вони не потребують того щоб їх оживити.

Але є і мої особисті фантазії. Вони допомагають мені відволіктися від буденності і не втратити частину себе. Найбільше я боюся стати байдужою і не вигоріти. А для цього я маю великий ризик. Бо майже щодня стикаюсь з болем інших і діагнозами які їм говорять. І фантазії стали для мене тим щоб трохи відгородитись від цього. Щоб я могла продовжувати на роботі бути підтримкою іншим. Бо стати байдужою це мій найбільший страх. Що одного дня я перестану бути собою.

Коли я їхала я поринала у них. Так і дорога була швидша. І я налаштовувалась на роботу чи залишала роботу позаду.

А ще перед сном. Лягаючи спати я розмірковувала. Іноді одну і ту сцену я продумувала декілька разів і в неї був різний фінал. Проте мої фантазії були лише фантазіями. У героїв не було імен. Все було трохи розмито. Лише поверхневість. Вони були мертвими.

Цього року вирішила спробувати написати їх. І мій перший досвід був не дуже. Цю роботу ніхто ніколи не побачить. Але це був мій досвід. Я сіла і задумалася. А що не так. Чому я не відчуваю що зробила все правильно. Що мені робити далі. Чи стоїть пробувати чи просто відмовитись від ідеї оживити фантазії.

І я сіла і почала спочатку. З героїв, світу і легенди, яка стала ключовою. І я змогла оживити фантазію. Та книга дописана і колись побачить читача.

Коли я побачила конкурс "Тіні листопада" я вирішила спробувати. Це стало підштовхом мене до дій. Я виложила книгу і її вперше почитали.

Я поки вчуся красиво писати – щоб було грамотно і чисто. Щоб не було русизмів. А іноді це так тяжко, бо звикла до суржика. І робота над книгами стала для мене тим, що допомагає мені покращити свою мову.

Я не прагнула перемоги чи просунутись у фінал. Просто написала історію. Просто конкурс підштовхнув мене до дій. А не просто писати і залишати фантазії лише моїми.

І зараз я пишу ще одну фантазію яка жила в мені досить довго і досить давно. Але я не забула її і тепер у героїні з’явилося ім'я і її історія. Вона ожила для мене. Вона не ідеальна і зробить вибір який приведе до наслідків не лише для неї а для цілого королівства. Можливо це буде трохи егоїстично з її боку. Але її можна буде зрозуміти бо можливо хтось так же поступив у тій ситуації.

А ще я створила ту, хто допоможе зробити героїні той вибір. Але вона не зло а просто жінка яку зрадили і яка вирішує помститися тому хто завдав болю і зробити боляче йому. І багато хто зрозуміє її і не засудить за це.

Тому я вирішила поділитися тим, що в мене на серці. Це пост людини яка прагне просто поділитися ними з іншими. Я не письмениця, але я вчуся і можливо колись зможу назвати себе нею.

З повагою Кіра Нолан