"— Україна могла б стати перлиною Дунайської федерації, — лунав голос чоловіка гучніше, ніж годиться в публічному місці. — Згадайте хоча б фрески Ланге.
— Від одного ярма в інше, — почула зневажливе від іншого пана.
— Остапе, ти не правий, — спокійніше обізвався ще один. — Шлях України, як завжди, — маневрування між кайзером, Габсбургами й султаном.
— І про заокеанську країну не забудь, Дмитре, — долинув глузливий голос. — Цей Мелрой хоч і прихильник «обережної участі у світових іграх», проте, щоб протистояти Японії, шукає вигідних торгових зв’язків у Європі.
— І це після підтримки Італії! — обурився хтось, та його швидко перебили:
— А що, по-вашому, двоголовий орел уже остаточно звернув свою ліву шию? — пролунало агресивно. — Те, що нащадок Романова-молодшого перестав відкрито виголошувати претензії на «історичні землі», не означає, що він про них забув. Ані він, ані хтось із вищої армійської ради. Хай московити й здались під тиском Вільгельма й Карла, хай відпустили Україну, — переконаний, за першої нагоди згадають про «історичну справедливість».
— Вибіркову, — підтакнув один із чоловіків, що не входив до їхньої компанії, але, схоже, уважно слухав."

2 тижні, 4 книги, години консультацій з чатом gpt, щоб написати цей діалог.

В університеті я писала курсову з історії про Центральну Раду, Гетьманат Скоропадського й Директорію, але навіть тоді, я не заглиблювалась так грунтовно в тему, не створювала ланцюжків між подіями в Україні й у світі.

А зараз маю купу карт, чернетку з помітками про устрій найбільших країн світу й "Енциклопедію" з короткою викладкою кожного періоду вигаданої мною альтернативної віхи історії. 

Роман "Не жіноча справа" - мій власний виклик собі. 

А як ви ставитесь до сюжетів про альтернативний розвиток подій? Як до історичного роману чи фантастики?