Для тих хто читає мої блоги приємний бонус )))

Виходячи з кількості коментарів під Неупокоїною . Для мене очевидно — спойлер до якої книжки викладати сьогодні . То ж ось вам уривок  для тих хто не може дочекатися завтра ❤️

Тавінар Ланденот

Спати було солодко. В обіймах зручно лежало тендітне жіноче тіло, а ніс лоскотав приємний аромат якоїсь невимовної свіжості, змішаний із заспокійливою лавандою... Та коли я розліпив очі — мало не вмер на місці. В обіймах я стискав не що інше, як тіло своєї покійної дружини.

Я брезгливо відсахнувся, обережно відсунувся, наче від чогось проклятого, до чого навіть торкатися не можна. Пам’ять вчасно підкинула спогади про вчорашнє: після того, як уперше в житті мене підвів інструмент, схований у штанях, і я осоромився одразу перед двома служницями. Мабуть, саме страх перед неминучими проблемами так на мене вплинув , це зовсім не чоловіче безсилля , я ще зовсім молодий для такого. Так, далі ...Я пішов на кладовище. Стояв над могилою, ударив по надгробку — він розколовся, я впав на коліна, намагався полагодити, благав дружину повернутися… я і благав ? Треба ж таке … Від тих спогадів стало соромно , добре що не бачив ніхто . Так , що було далі ... а далі — суцільна пустка.

Невже я викопав свою дружину і притягнув її тіло у своє ліжко? Фу яка мерзота ...