Рецензія написана в рамках марафону від Тетяни Грищак.
 

Ось рецензія на прочитану книгу Game Over! від Ханна Трунова:

Текст справляє дуже приємне враження вже з перших рядків: мова оповіді гладка, образна, подекуди навіть поетична. Видно, що автор працював із викликом — завданням органічно вплести певні слова в сюжет — і впорався з цим напрочуд елегантно. Ба більше, персонажі ніби відсилають до інших авторів (мені так здалося).

Та все ж одна фраза трохи збила мене з пантелику: «штовхнув монстра ногою долілиць». Слово долілиць означає «обличчям донизу», тому в такому формулюванні не зовсім зрозуміло, хто саме був долілиць і яким чином відбувся той «штовхок». Сенс легко вгадати, але щось тут не то.

Ще один момент, який трохи подивував: страх героя перед «смурфами» у світі MMORPG. Так, смурфи — це досвідчені гравці на низькорівневих акаунтах, але зазвичай найнебезпечнішими у таких іграх є PK-гравці, ті самі пкашники, що полюють на інших користувачів. Тому виглядало дещо незвично, що герой боїться саме смурфів, ніби розставляючи акценти не зовсім у звичних для жанру місцях.

Попри це, оповідання читається легко й динамічно. Мене особливо здивувало, що воно таке коротке — рідко коли бачиш такий міні текст (взагалі перший раз бачу ^^) в стилі LitRPG, де зазвичай кожна пригода розгортається на десятки сторінок, із довгими тижнями прокачки й детально прописаним ігровим світом. Тут же — не світ і не механіки виходять на перший план, а сама ситуація: той момент, коли щось іде зовсім не за планом. І особливо боляче від того, що це стається у фіналі: ніби марно, Максиме, ти тиждень качався…

Загалом текст залишає приємний післясмак і чудово справляється зі своїм форматним завданням. Коротко, виразно, з легким гумором — і з тією самою «родзинкою» у вигляді вплетених слів, заради яких і було створено це оповідання.