Кожен з авторів безмежно любить та ідеалізує свою творчість. Можливо, не напоказ, але факт залишається фактом.
   Світ занадто круглий (еліпсоїдний кому так вже важливо), щоб наївно радувати себе припущенням того, що більшість речей в ньому не пов'язана. 
   Нафіг чергових знайомих, попутчиків, випадкових зустрічних.
   Часто на нашу думку впливають колеги, обіцянки, послуги, старі борги. Хороші відгуки, від яких залишається в душі щось щемливе, ніби нав'язане почуття вини. Та це ведмежа послуга - давити з себе те, чого немає. Рано чи пізно і так все стане на свої місця і ця людина зрозуміє даремність власних дій.
   Нафіг колег, начальство і підлеглих.
Хороші читачі, що з найкращих намірів хочуть донести до вас можливий альтернативний шлях розвитку подій, прямі прохання змінити щось, або дописати. Парадокс в тому, що єдине, чого вони точно не простять - це нещирість.
   Нафіг читачів!)
 Це ще не все xD
   Власні амбіції, переконання, гордість, принципи...
   Нафіг себе?
   Що тоді залишається?
   Те, заради чого все і затівалося, те, що автор і критик любить безмежно, а саме - творчість.
   Творіть!