Вітаю! 

Новий розділ вже на Букнет!

✨✨✨

Доки я намагаюся заспокоїтися, у кімнату впевненою ходою входить Вернер. Завмираю, прикипівши до нього поглядом.

Він ідеальний. Високий, широкоплечий, надто красивий та незмінно впевнений у собі. Роки йдуть йому на користь. Від нього віє мужністю. Він справді — нереальний мужчина.

Кліпаю, коли чоловік, зупинившись перед нами, окидає нас поглядом та звертається:

— Дівчата, ви всі неперевершені... Кожна з вас — індивідуальна та неповторна особистість, але, сподіваюся, ви розумієте, що всіх вас я на роботу взяти не можу. Тому вакансію мого секретаря займатиме — Оксана Василівна Глушко.

Зал одразу загудів обуренням, а я, нервово ковтаючи, видихнула, бо єдине, що мене зараз хвилює — це чоловік у центрі кімнати, а не те, що я не пройшла співбесіду. Так навіть краще.

Вернер суворо гримає на невдоволення представниць прекрасної статі та продовжує:

— Але це іще не все. Після оголошення про співбесіду так склалося, що у мене звільнилася іще одна вакансія... І окрім секретаря, мені потрібен особистий помічник. Сьогодні серед вас я помітив ту, котра підійде на цю вакансію, — чоловік замовкає, а у залі царює повна тиша.

Всі затамували подих, схвильовано чекають, чиї ж ініціали прозвучать наступними. Доки всі нервують через посаду, мене хвилюють інші емоції — зовсім не зв’язані з роботою. Навіть не моргаючи дивлюся на чоловіка. Милуюся, хвилююся та шаленію.

— Отож, красуні, не мучитиму вас. Кандидатом на посаду мого особистого помічника я обрав — Аліну Володимирівну Холод.

Книга тут...

Приємного читання!