Боб сидів поруч, оточений рушниками й мисками з водою, наче обложений алхімік, і старанно витирав піт із лоба Гелія.

— Температура тримається, — повідомив він, не піднімаючи голови. — Але дихає рівно.

— І що ви робите? — насупився принц.
— Обтираю водою. Лікар сказав — збивати жар.
— Лікар?
— Ваш, — із явним докором нагадав Боб. — Той самий, якого ви майже за комір сюди притягли.

Алдрік ніяково відкашлявся.
— Ну… Він просто надто довго їхав. Я… вирішив скоротити шлях.

Боб кинув на нього промовистий погляд поверх таза з водою.
— Якби ви прискорювали дипломатичні переговори так само ефективно, як пошуки лікарів, королівство жило б у вічному мирі.

Принц підійшов ближче, поглянув на сплячого Гелія — і зрозумів, що вперше бачить його спокійним.
Без колючої усмішки, без піднятої брови, без цього вічного «Ваша Світлосте, дозвольте зауважити…».
Просто — людину.

Щоки палають, волосся прилипло до скронь, губи бліді, навіть вуса поникли — але дихає рівно.
І чомусь це видовище стискало груди сильніше, ніж будь-яка битва чи дипломатична катастрофа.

Ніхто не любить хворіти =(( 

Але ми сподіваємось що Геля, ой, вибачте, Гелій швидко одужує!

Завтра дізнаємось! 

"Сваха" - оновлення кожен день!