Спогад Лізи. Оновлення о 18:00

Доброго ранку. Сьогодні о 18:00 вийде наступна глава книги "У його сорочці".

Анотація

Вони дружили з дитинства. Разом виросли, разом переживали розчарування, зради, втрати й будні дорослого життя.
Він — її опора, вона — його найрідніша людина.
Але одного вечора усе пішло не за планом.
Одна ніч — випадкова, пристрасна, щира — стерла межу між “друзі” і “щось більше”.
Тепер вони обидва намагаються зрозуміти, чи можна повернути все, як було… чи вже запізно.

Фрагмент глави: 

Я лежала поруч з Андрієм і відчувала тепло його тіла, але в думках моє серце було з Олегом, до того, хто завжди був моїм захисником.

Я заплющила очі та раптом згадала один випадок з дитбудинку: Пам’ятаю, я у класі забула свій блокнот, який дуже був мені дорогий. І я пішла по цей блокнот сама. У коридорі було тьмяне світло та тиша, гнітюча та напружена, що ставало страшно з кожним кроком. Раптом почула звук, який ставав все ближчим, хоча я зупинилась від страху. Враз побачила хлопців зі старших класів, які кривдили менших. І в цей раз у їх полі зору виявилась я. Як зараз пам’ятаю це відчуття страху, безпорадності та як сльози вже ближчали на очах. Хлопців було троє. Вони обійшли мене зі всіх сторін. Один поглянув на мене та посміхнувся. Дістаючи щось з кишені. Другий підійшов до мене, і тільки запитав:

— І де твій захисник? — я зрозуміла, що вони кажуть про Олега. Я хотіла щось сказати, але слова застрягли у горлі. Раптом почули голос за спиною.

— Я тут, — почула голос Олега і по моїх щоках потекли сльози. А він дивився на хлопців так, ніби хотів сказати чи зробити щось небезпечне. І вони просто відійшли від мене. А Олег підійшов до мене та обійняв.

— Я тут, я поруч, — прошепотів він і я зітхнула. Мені стало спокійно.”

А, що тепер? Він намагався мене врятувати від звільнення, але не зміг, бо не мав можливості. Погляди вже не діють. Діють лише факти, лише слова та докази. І поки я лежу в обіймах іншого чоловіка, він шукає того, через кого мене звільнили.

Всім гарного дня.