Привіт, мої любі!

Хочу поділитися з вами чудовою новиною! Книгу ПОДИХ З МИНУЛОГО завершено! 

Щиро дякую вам усім, що читали цю непросту історію кохання. Розділили з героями біль, сльози і щасливі моменти.

Це була історія великих втрат і дивовижних подарунків долі. Я щиро вірю, що і в житті так буває. Просто завжди треба вірити. Навіть, коли сил не залишається. І тоді диво трапиться.

Залишу тут частинку епілогу)

– Люблю такі зустрічі, – каже Злата, підморгуючи, – коли ми ось так збираємось, у мене з'являється відчуття, що немає між нами ні відстані, ні часу.

– І я люблю ці зустрічі, – зізнаюсь. – Шкода лише, що ми не часто зустрічаємось, – кажу й дивлюся на Марка.

Він саме стоїть на кухні, допомагає накривати на стіл, і, зловивши мій погляд, кидає мені ту ж усмішку – спокійну, впевнену, теплу. Таку, в якій усе наше життя.

Поруч сидить Єва з чоловіком і маленькою донечкою – білявкою, що постійно крутиться біля Тимура.

Марк приносить келихи з соком для дітей, а потім підходить до мене, бере за руку і шепоче:

– Ну що, імениннице, готова загадати бажання?

Я дивлюся на торт, на свічки, на всіх, хто тут, у нашому домі. На тих, хто залишився, пройшов крізь біль, втрати, але навчився знову жити.

 Тимур підбігає, бере мене за руку і каже:

– Мамо, давай разом!

Ми задуваємо свічки одночасно. Голоси, сміх, обійми – усе зливається в один теплий потік щастя. Я відчуваю, як Марк обіймає мене позаду, кладе долоню на мій живіт, де вже ледь помітно нове життя, і шепоче:

 – З днем народження, кохана.

Дякую, що ви зі мною. Дякую за підтримку

Ваша Уляна Пас