Я закінчила “Визнання спокуси”.
Фінал дуології.
Полегшення, гордість, азарт — і трішки смутку.
Наче пройшла довгий марафон босоніж: боліло, але тепер відчуваю землю. 

Для мене ці дві книги — не просто історія Павла й Саші.
Це історія любові, що проходить крізь трансформацію.
І якщо перша писалась сама, бо опиралась на правду,
то друга стала спробою дати цій правді шанс на хепі-енд.

Ці дві історії навчили мене думати.
І приймати те, що не можна змінити.
Бо іноді карма — не покарання, а дзеркало.

Якщо хтось, закривши останню сторінку, відчує надію —
значить, я все зробила правильно.

А я… тільки починаю.

У моєму телеграмі https://t.me/ilinska_books — можна спитати про усе, що залишилось поза сторінками.

А також буде процес, герої, фрагменти, думки між рядками.
Без фільтрів. Без моралі.

Також не забувайте про Instagram - https://www.instagram.com/ilyinska_kseniya/

P.S. Як автор я вже знаю, що повернуся до цієї історії згодом — коли пройде “авторська сліпота” і затихнуть емоції. Бо справжні історії не закінчуються крапкою, вони просто вчаться дихати інакше.