Розбитий Контракт

Олексію було тридцять п’ять. Він був успіхом, запакованим у дорогий костюм. Його життя — це чіткий графік, мільйонні контракти та постійна гонитва за наступною, більшою цифрою. Він ніколи не зупинявся.

За годину він мав підписати контракт, який зробив би його фінансовим гравцем національного масштабу. Це був пік його кар’єри.

Він гнав свій блискучий седан по автостраді, на ходу відправляючи останні правки електронною поштою. Він був зосереджений на цілі, а не на дорозі.

Раптом...

Ні, це був не ворожий обстріл. Це була вантажівка, що втратила керування на мокрій дорозі, зачепила відбійник і полетіла прямо в його бік. Абсолютно сліпа, безглузда випадковість.

Олексій встиг лише підняти голову від телефону і побачити, як сталь наближається до нього. Він відчув не страх, а пекучу лють на те, що час, який він розпланував до секунди, був украдений.

Удар. Скрегіт. Тиша.

Олексій висів на паску безпеки, притиснутий розірваним металом. Він не відчував болю, лише важке, повільне дихання. Його погляд зупинився на екрані телефону, що лежав на понівеченій панелі: "Помилка відправки". Контракт не пішов.

Пауза.

Крізь розбите лобове скло він побачив постать, яка повільно йшла до нього. Це був невисокий, одягнений у тьмяний, старомодний одяг чоловік. Його обличчя було ніби викарбуване із каменю, байдуже, без емоцій. У руках він тримав лише Камінь — гладкий, сірий і абсолютно незацікавлений. Це був Сліпий Фатум.

— Ти спізнився, Олексію. Твій контракт не підписано. Твоя ціль не досягнута. І тобі залишилося дуже мало часу.

Голос був монотонний, як тихий шум вітру.

— Хто... ти? Це ж... це безглуздо. Я не зробив нічого поганого. Я просто їхав, — прохрипів Олексій.

— Безглуздо? Це людське визначення. Я не розрізняю сенсу чи безглуздості. Я — Сліпа Доля. Твоя біда — це результат фізики, гідродинаміки та часу. Ні більше, ні менше. Твої мільйони, твої плани, твоя кар’єра — для мене це лише пил. Я прийшов забрати твою свідомість.

— Але я був на піку! Я мав змінити ринок! Я... я стільки будував! Ти не маєш права! — лють захлинула його, але він не міг поворухнутися.

— Я маю право, тому що я не маю наміру. Війна? Там є вибір. Хвороба? Там є боротьба. А тут є лише випадковість. І ти, Олексію, був обраний. Не за заслуги, а за місце і час. Це і є чиста трагедія.

Олексій відчув, як уся його велич, його гордість — усе це розсипається на порох.

— Тобто, усе, що я робив... усі ці роки гонитви... це нічого не варте?

— Воно варте лише того, що ти з ним зробив. Ти відмовився від дружини, щоб працювати. Ти забув про сина, щоб генерувати прибуток. Ти знехтував людськими скарбами заради цифр. Я забираю тебе зараз, коли ти на піку, щоб показати іронію твого вибору.

Олексій згадав, як його син питав його: "Тату, а ти зі мною пограєш сьогодні?". А він відповідав: "Пізніше, сину. Мені треба заробити на твоє майбутнє".

— Моє майбутнє... — прошепотів він. — Я його будував для них.

— Ти будував для себе. Вони були лише виправданням. Твій справжній скарб — це було сьогодення. І ти його обміняв на неіснуюче завтра. Тепер у тебе немає ні того, ні іншого. Швидше. Я не можу гаяти час на твою сповідь. Я маю ще кілька нещасних випадків на сьогодні.

Олексій відчув, як його дихання стає рваним. Він подивився на свій телефон. Помилка відправки. Нічого не вийшло.

— У мене немає... спокути?

Фатум простягнув Камінь.

— Спокута? Це в іншому розділі. Тут є лише кінець. Прийми його. Твоє життя було швидким. Твоя смерть буде такою ж.

Олексій заплющив очі. Він не зміг прийняти це. Він міг прийняти смерть у бою, але не цю абсурдну, принизливу поразку. Він відчув, як його свідомість, сповнена нелюті, згасає.

Рятувальники прибули за п’ятнадцять хвилин. Вони витягли Олексія з понівеченого автомобіля. Він помер у дорозі до лікарні. Його останній контракт так і залишився непідписаним.