Улюблені другорядні герої "Пастка твого серця"

Ах, ця парочка! Теона й Логан — справжні шибеники. Я їх полюбила ще з того моменту, коли написала момент у кав’ярні (Розділ 8). Їхня хімія вибухова: сміливі, вперті й шалено доповнюють одне одного. Коли вони поруч, то це справжня іскра, яка змушує серце битися швидше. 

Історія Теї і Логана буде розвиватися лише у межах книги «Пастка твого серця», як бонус «Шепіт серця». 

Уривок 1:

— Чекаєш таксі?

— Чекаю, — кивнула Теона й відвернулася, вдивляючись у темряву, нервово тупцюючи на місці.

Логан повільно наблизився, і Тея важко зітхнула, мигцем поглянувши на нього.

— Дозволь мені підвезти тебе. Ніч небезпечна, а таксі може й не приїхати, — спокійно промовив чоловік.

Теона стиснула вуста, відчуваючи, як кров трохи приливає до щік, а пальці продовжували стискати ремінець сумки.

«Цей контакт… і страх, і цікавість одночасно. А якщо я погоджуся? Та ні, якого біса ти повинна їхати з ним? Геть здуріла?» — подумала вона, відчуваючи, як кожен його рух пробуджує внутрішню напругу.

Кілька секунд вони мовчали, і тиша вже почала тиснути. Логан покашляв, наче намагаючись розрядити напругу.

— Дякую за пропозицію, але я краще почекаю таксі, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій у голосі.

— Ти завжди така вперта? — поклав руки в кишені.

Теона відчула, як серце збилося з ритму й напруга пройшлася по тілу. Її погляд зустрівся з його, і на мить вона застрягла між двома полюсами: бажанням відштовхнути й не менш сильним бажанням залишитися поруч. Його присутність порушувала її внутрішньо рівновагу. І навіть його мовчання теж мало вагу — наче він уже встиг зайняти в її просторі місце, яке важко ігнорувати.

— Дякую за порятунок у клубі й маленьку турботу, однак я тобі не довіряю. Така відповідь підійде?

— Довіра — справа часу. Вона не народжується в один день, але може зруйнуватися за мить.

— Сказав, ніби філософ, — всміхнулася й відвела погляд.

— Просто маю гарний життєвий досвід, — знизав плечима Логан.

— Ну, з мого життєвого досвіду скажу, що не вірю в ось таку випадкову зустріч…

— Якщо ти натякаєш, що я за тобою стежив, то помиляєшся. Я не переслідувач.

— Ну все, не переслідувач, мені стало тепер дійсно спокійніше.

— Мені цікавіше інше: чому ти сама в нічному клубі?

— Я і не була сама. Прийшла із знайомим, але він… покинув мене заради чоловічих сідниць.

— Перепрошую, що?

— Ну, якщо чесно, ті сідниці були навіть не такі вже й гарні. І коли солоденькі поїхали, я вирішила дотанцювати й поїхати додому. І тут з’явився ти.

— Твій друг…

— Любить експерименти, — знизала плечима Тея і, спостерігаючи за серйозним виразом обличчя Логана, ледве стримала сміх.

Коли під’їхало таксі, Теона, зробивши крок уперед, різко обернулася. Її очі зустріли погляд Логана. Несподівано для себе вона кинула йому повітряний поцілунок і сіла в салон.

«Гм… Повітряний поцілунок… так, наче я взагалі не нервувала», — подумала Теона.

Логан стояв на тротуарі, спостерігаючи, як таксі повільно від’їжджає.

— Ти, схоже, вмієш дивувати, левенятко… — пробурчав він сам до себе.

***

Спочатку планувала зробити Тею і Логана епізодичними героями (так, як вони другорядні), але ця парочка сама виборола більше місця у книзі)

Уривок 2:

— Ти що… мене вдарила?

Теона застигла, відчуваючи водночас страх і полегшення, що він прийшов до тями.

— Я… я не хотіла… це… це…

— Левенятко, а ти небезпечна, — хмикнув Логан і, провівши рукою по голові, поглянув на пальці, які були в крові.

— Сам винний, — прошепотіла Теона, відчуваючи, як серце вистрибує в грудях.

Вона кинулася до аптечки, дістаючи бинти й перекис та повернулася до чоловіка.

— Тепер будеш мене лікувати? — фиркнув Логан.

Теона стиснула вуста й, схилившись над ним, легко торкнулася голови, і чоловік скривився. Кожен її рух був поєднанням страху й турботи: вона не могла дозволити собі розгубитися.

Логан закотив очі, але не промовив нічого. Його холодна посмішка змішувалася з легким роздратуванням — він спостерігав, як Теона метушиться, і навіть поранений залишався господарем ситуації.

— Може, відвезти тебе до лікарні? — запропонувала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Логан зітхнув, дозволяючи їй діяти, мовби оцінюючи, наскільки швидко дівчина відновить контроль. А його дивний спокійний лише підсилювала її напруження.

Теона стежила за краплею крові, за його реакціями, поглянула на свої руки, які тремтіли, і відчула, як її страх поступово переплітається з відповідальністю. Вона розуміла: ця ситуація — її рішення і її контроль, навіть якщо Логан намагається тримати свої карти при собі.

Логан посміхнувся й промовив:

— А тепер видаляй фото.

— Ти навіжений, — підвелася й глянула на нього згори.

— Тоді ми ідеальна пара, — прошепотів Логан і, повільно підводячись, похитнувся. — А потім… — діставши ключі з внутрішньої кишені, він поклав їх у долоню Теони, — поїдемо до лікарні.

Тея ткнула йому ключі назад, взяла фотокамеру зі столу й почала шукати фото, час від часу поглядаючи на чоловіка.

— А ти… вийшов гарним на фото. Але насправді в житті ще той… ще той... — Теона глибоко вдихнула й відвернулася.

— Якщо я по-твоєму гарний мудак, — засміявся Логан, відразу скривившись від болю в голові, — то дозволю зробити тобі нові фото, наприклад у стилі ню.