Розділ 14 / Бонус — «Шепіт серця»

Бонус / Частина перша / «Шепіт серця» — Історія Теї і Логана  

Зустріч із Даміаном Корнером і нахабним незнайомцем залишила в Теони дивне враження — ніби вона опинилася у фільмі в жанрі драми з ноткою трилера. Даміан тиснув авторитетом, а зухвалий красень — прискіпливими поглядами, від яких мурахи пробігали по шкірі, і натяками, що звучали занадто сміливо, як для незнайомця. Саме із цього дивного впливу народжувалася суміш роздратування, цікавості й тонкої іскри флірту — і Тея вперто намагалася її ігнорувати.

 «Доля має дивне почуття гумору», — вийшовши з кав’ярні, подумала Теона, витягуючи телефон, і зателефонувала Терезі, яка не брала слухавку. Зітхнувши, написала подрузі повідомлення й пробурмотіла собі під ніс:

— А я хотіла лише просто спокійно випити каву…      

Зрештою, іноді зустрічі трапляються тоді, коли їх найменше чекаєш. І замість спокійної розмови з подругою доводиться вислуховувати «погрози» одного та флірт іншого. Та доля вже готувала для Теї новий виклик, і цього разу в нічному клубі...

«Спершу кав’ярня, тепер клуб, — зітхнула Тея, вдихаючи холодне нічне повітря. — А Джонні, як завжди, зник. Побачив гарні сідниці й випарувався. Хоча… що він узагалі міг зробити? Хіба що почав би залицятися до Логана — от би було шоу», — від цієї думки Теона ледве стримала сміх і навіть прикусила губу, щоб не розреготатися вголос.

Неонові вогні миготіли в калюжах, а з клубу ще доносився легкий гул музики та сміху. Молоді дівчата, одягнені в короткі спідниці та яскраві топи, поспішали всередину клубу, створюючи контраст із її спокійною, майже стриманою поставою. Тея стояла на тротуарі в обтислих темних джинсах і легкій куртці. Поривчастий вітер грався її довгим кучерявим волоссям, яке розліталося навсібіч. Вона намагалася пригладити його руками, але невдовзі залаялася. Діставши із сумки гумку для волосся, нарешті зав’язала кучері, а кільком впертим пасмам все одно вдалося вислизнути, мов маленькі вогники свободи, що відбивалися в холодному неоновому світлі вулиці. Дівчина видихнувши дістала телефон і викликала таксі, намагаючись заспокоїти прискорене серцебиття після зустрічі із чоловіком.

Раптом із клубу вийшов Логан: високий, стрункий, він рухався впевнено й спокійно. Коротка стрижка підкреслювала різкі вилиці й чітку лінію щелепи, а його світлі блакитні очі в неоновому світлі здавалися ще глибшими й холоднішими, іноді відкидаючи зеленкуватий відтінок.

Він йшов до автівки та, помітивши Теону, зупинився. Вона оглянулася й, побачивши чоловіка, відчула легке напруження: цікавість перепліталася з дратівливістю, а тонка іскра флірту з відчуттям вторгнення. Як він міг так раптово з’явитися в її житті? Теона відчула, як плечі трохи напружилися, і долоні інстинктивно стиснули ремінець сумки.

— Чекаєш таксі?

— Чекаю, — кивнула Теона й відвернулася, вдивляючись у темряву, нервово тупцюючи на місці.

Логан повільно наблизився, і Тея важко зітхнула, мигцем поглянувши на нього.

— Дозволь мені підвезти тебе. Ніч небезпечна, а таксі може й не приїхати, — спокійно промовив чоловік.

Теона стиснула вуста, відчуваючи, як кров трохи приливає до щік, а пальці продовжували стискати ремінець сумки.

«Цей контакт… і страх, і цікавість одночасно. А якщо я погоджуся? Та ні, якого біса ти повинна їхати з ним? Геть здуріла?» — подумала вона, відчуваючи, як кожен його рух пробуджує внутрішню напругу.

Кілька секунд вони мовчали, і тиша вже почала тиснути. Логан покашляв, наче намагаючись розрядити напругу.

— Дякую за пропозицію, але я краще почекаю таксі, — відповіла вона, намагаючись зберегти спокій у голосі.

— Ти завжди така вперта? — поклав руки в кишені.

Теона відчула, як серце збилося з ритму й напруга пройшлася по тілу. Її погляд зустрівся з його, і на мить вона застрягла між двома полюсами: бажанням відштовхнути й не менш сильним бажанням залишитися поруч. Його присутність порушувала її внутрішньо рівновагу. І навіть його мовчання теж мало вагу — наче він уже встиг зайняти в її просторі місце, яке важко ігнорувати.

— Дякую за порятунок у клубі й маленьку турботу, однак я тобі не довіряю. Така відповідь підійде?

— Довіра — справа часу. Вона не народжується в один день, але може зруйнуватися за мить.

— Сказав, ніби філософ, — всміхнулася й відвела погляд.

— Просто маю гарний життєвий досвід, — знизав плечима Логан.

— Ну, з мого життєвого досвіду скажу, що не вірю в ось таку випадкову зустріч…

— Якщо ти натякаєш, що я за тобою стежив, то помиляєшся. Я не переслідувач.

— Ну все, не переслідувач, мені стало тепер дійсно спокійніше.

— Мені цікавіше інше: чому ти сама в нічному клубі?

— Я і не була сама. Прийшла із знайомим, але він… покинув мене заради чоловічих сідниць.

— Перепрошую, що?

— Ну, якщо чесно, ті сідниці були навіть не такі вже й гарні. І коли солоденькі поїхали, я вирішила дотанцювати й поїхати додому. І тут з’явився ти.