Спочатку щодо оновлень. Моя перша книга у жанрі українського фентезійного детективу "ВІДУН" цього тижня оновлюватиметься частіше, так як я розбила великі глави на більш короткі - до 7к символів. Тож, очікуйте на активні пригоди вже знайомих вам персонажів 9, 12, 14, 16 листопада.

! Тепер для тих, хто ще не читав цю неймовірно цікавезну та корисну історію. Книга розпочинається із, здавалося б, звичайного зникнення чергового жителя Ярилового Граду. Розслідування доручили крутому слідопиту, який ще й за сумісництвом являється відуном. Та чим більше слідопит розплутує хитромудрий клубок, тим більше загадок отримує натомість. Приходить розуміння, що це зникнення - не окрема історія, а частинка моторошного плану по знищенню світлого світу Яв, і сліди ведуть у світ темний та дикий, сповнений первісної магії та жорстоких істот. Слідопит Яромир починає підозрювати усіх, включно із власним батьком, бо розслідування приводить його до розуміння, що кожен із знайомих приховує власні таємниці, а світ насправді не такий. як він собі завжди уявляв.

Я написала вже 2/3 книги і руки прям чешуться показати вам усе те, що намудрувала. Адже ця книга - не просто детектив із несподіваним закінченням. Вона занурює не лише в давні українські традиції, фольклор та колорит слов'янського язичництва на основі фентезі. Вона ще й про становлення особистості. Тож вустами Яромира та Лукави до вас говорять не просто герої. До вас говорить психологія ))) Отака я вже психологиня, скрізь думаю як то просвітити та проінформувати )))

А для тих, хто читає, трішки спойлера 14 розділу:

"...Яромир не встиг утворити ще одну кулю, один з нападників стрімголов кинувся на нього, тож слідопит вихопив меч. Краєм ока побачив як інший нападник підняв меч над головою Лукави. Хотів було обернутися, захистити її, проте раптом відчув сильний поштовх у груди. Магічний удар підкинув його над землею, спрямувавши його тіло прямо у Межу.

Мить і світ немов зірвався з місця - усе змішалось: дикий вереск Лукави, скрегіт клинків, блиск вогню, вигуки заклять. Він відчув як ноги його не торкаються землі, а повітря сповнилось густотою туману, що швидко заповзав всередину, здавлюючи там усе так, що неможливо було й зробити вдих. Вуха сповнились несамовитого гулу, ще трохи і його розірве навпіл гострим болем, який пронизав усе його єство. Сяйво Межі ставало дедалі сильнішим. Воно не було ані гарячим, ані холодним. Це було відчуття розриву, немов тіло його зникає, розчиняється у цій вічності.

Втрачаючи залишки свідомості, Яромир відчайдушно махнув рукою, намагаючись за щось ухопитися. І відчув тканину, рукав куртки відьмака, який штовхнув його у Межу.

Він устиг. Потягнув його за собою...

Тієї ж миті світ вибухнув..."

Отож, чекаю вас на сторінках мого літературного Всесвіту. Обіймаю, бережіть себе. Як завжди, ваша Ріна Март