Не знаю, як і чому це сталося. Чому між нами так швидко виник емоційний зв'язок і чому цей зв'язок був неймовірно сильним. Це було щось сильніше за мене. Щось космічне і фатальне. Те, що неможливо змінити, як неможливо змінити рух планет або течію часу. Наша зустріч була немов спалах — яскравий, раптовий, як зорепад у безхмарному небі. І я, не встигнувши навіть подумати, вже летів за цим світлом, забуваючи, що зорі не можна тримати в долонях… 

І вже наступного ранку я взявся повертати Амелію до «вільного» життя. Квіти, перехід на «ти» і звичний дотик руки скорочували дистанцію між нами...

ЧИТАТИ ПРИСТРАСНУ ІСТОРІЮ КОХАННЯ

"ПОПІЛ і ПЕЛЮСТКИ"(18+)