Додано
07.11.25 20:30:39
«спадок без права відмови» — завершено. ❤️❤️❤️
«Спадок без права відмови» — завершено. Але чи справді все зрозуміло?
Чи розгадали ви, ким насправді були Олексій, Борис і Фелікс? Бо Лана — вже так.
Тіні листопаду, магія старого будинку і зустріч, що змінює долю…
Світ, де межа між реальністю та містикою стирається, чекає на вас.
Якщо ця історія торкнулася вас — дайте знати ❤️
https://booknet.ua/book/spadok-bez-prava-vdmovi-b444543 Вона стояла у нотаріальній конторі. Все виглядало занадто правильно: блискучі столи, ручки в підставках, документи зі штампами. Олексій – поруч, спокійний, мов тінь. Борис – десь на задньому плані, занадто усміхнений. Нотаріус тримав угоду й простягав ручку.
– Підписуйте, пані Лано, – мовив він медовим голосом.
Лана нахилилася й поставила підпис… і він раптом почав зникати. Спочатку повільно, потім усе швидше немов розчиняючись у повітрі – аж поки папір не став зовсім порожнім. Із залишків чорнила здійнявся тонкий дим, що поступово набув форми котячого силуету.
– Що це? – спитала вона.
– Це жарт долі, – відповів Олексій і підморгнув. – Мабуть, не та ручка.
Нотаріус розгублено шукав запасну, але всі ручки в кабінеті почали плавитися, наче воскові. Печатка злетіла в повітря й прилипла до стелі. Борис перехрестився. А Олексій лише розвів руками:
– Я ж казав, усе вирішу до ранку.
І в ту мить сон закрутився спіраллю: чорнило перетворилося на ніч, стеля – на зоряне небо, а нотаріальна печатка – на місяць, який котився просто в її долоню.
Лана прокинулась від легкого сміху. Олексій стояв біля вікна, у сорочці з підкоченими рукавами, тримаючи чашку кави. На підвіконні сидів той самий чорний кіт з білою плямою, задоволено звісивши хвіст.
– Доброго ранку, сеньйорито спадкоємице. Прокинулась? – сказав Олексій, не обертаючись. – Сон був цікавим?
Вона примружилася:
– А ти, випадково, не режисер моїх снів?
– Можливо. Але я працюю без сценарію, – відповів Олексій, посміхаючись. – Тут усе по-справжньому.
Фелікс м’яко нявкнув, мов підтверджуючи: так, гра тільки починається.
– Це я сплю чи вже ні? – буркнула Лана, сідаючи.
– Хто знає, – знизав плечима Олексій. . – Тут межа між сном і реальністю тонша, ніж здається.
Чи розгадали ви, ким насправді були Олексій, Борис і Фелікс? Бо Лана — вже так.
Тіні листопаду, магія старого будинку і зустріч, що змінює долю…
Світ, де межа між реальністю та містикою стирається, чекає на вас.
Якщо ця історія торкнулася вас — дайте знати ❤️
https://booknet.ua/book/spadok-bez-prava-vdmovi-b444543 Вона стояла у нотаріальній конторі. Все виглядало занадто правильно: блискучі столи, ручки в підставках, документи зі штампами. Олексій – поруч, спокійний, мов тінь. Борис – десь на задньому плані, занадто усміхнений. Нотаріус тримав угоду й простягав ручку.
– Підписуйте, пані Лано, – мовив він медовим голосом.
Лана нахилилася й поставила підпис… і він раптом почав зникати. Спочатку повільно, потім усе швидше немов розчиняючись у повітрі – аж поки папір не став зовсім порожнім. Із залишків чорнила здійнявся тонкий дим, що поступово набув форми котячого силуету.
– Що це? – спитала вона.
– Це жарт долі, – відповів Олексій і підморгнув. – Мабуть, не та ручка.
Нотаріус розгублено шукав запасну, але всі ручки в кабінеті почали плавитися, наче воскові. Печатка злетіла в повітря й прилипла до стелі. Борис перехрестився. А Олексій лише розвів руками:
– Я ж казав, усе вирішу до ранку.
І в ту мить сон закрутився спіраллю: чорнило перетворилося на ніч, стеля – на зоряне небо, а нотаріальна печатка – на місяць, який котився просто в її долоню.
Лана прокинулась від легкого сміху. Олексій стояв біля вікна, у сорочці з підкоченими рукавами, тримаючи чашку кави. На підвіконні сидів той самий чорний кіт з білою плямою, задоволено звісивши хвіст.
– Доброго ранку, сеньйорито спадкоємице. Прокинулась? – сказав Олексій, не обертаючись. – Сон був цікавим?
Вона примружилася:
– А ти, випадково, не режисер моїх снів?
– Можливо. Але я працюю без сценарію, – відповів Олексій, посміхаючись. – Тут усе по-справжньому.
Фелікс м’яко нявкнув, мов підтверджуючи: так, гра тільки починається.
– Це я сплю чи вже ні? – буркнула Лана, сідаючи.
– Хто знає, – знизав плечима Олексій. . – Тут межа між сном і реальністю тонша, ніж здається.
Марса Чаунік
1101
відслідковують
Інші блоги
Привіт, мої улюблені людини! (с) ❤️ Останнім часом, як ви, мабуть, знаєте, у мене назбиралося чимало коротких історій - про кохання, родинні кризи, смішні життєві ситуації та дива, які трапляються тоді, коли їх зовсім
Вітаю всіх, хто любить переходити одразу до солодкого! Що ж... вже 21.11 книга «Потрібна їм цілодобово» буде завершена. У цей день ціна на книгу зросте! Тому… якщо ви ще роздумували над покупкою — зараз
Всім вітання! Сьогодні діють знижку одразу на спекотні історії кохання. Ти вже у моїй владі Я тремчу, метикувати важко, але суть слів чоловіка чудово розумію. Вітер ще раз нагадав мені, все, що трапилося цього фатального
А ви хочете побачити героїв раніше, ніж їх зустріне Уна? ? У «Шептунці» щодня виходять продовження, а в моєму Telegram іноді можна зазирнути на кілька розділів уперед. Там я ділюся портретами героїв, ілюстраціями до сцен
ВАГІТНА СЕКРЕТАРКА ДЛЯ МАЖОРА Сьогодня о 00:00 останній розділ та епілог!! Анотація до книги "Вагітна секретарка для мажора" Вчора було весілля його матері, а сьогодні вони прокинулися прикуті одне до одного
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиМої щирі вітання із завершенням! Нехай ця книга матиме багато вдячних читачів.
Вітаю із завершенням книги. ❤️
Крісті Ко, Щиро дякую!❤️
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати