Вітаю! 

Запрошую до нового розділу.

✨✨✨

Не знаю, скільки стояла, але в зал повернулася, коли почали боліти ноги. Я приємно вражена — Максим танцює з дітьми. Все ж почув мене. Я ж на малих зла не тримаю — це не їх вина, що вони налаштовані негативно. Якщо батько тягає додому таких, як Сніжана, то дітей можна зрозуміти.

Сівши у крісло, просто спостерігаю за Князем та малими — вони дуже люблять батька, і це видно з їхньої поведінки.

Прикипаю поглядом до Максима. Він нівроку, але добре, що наш шлюб фіктивний, бо навіть за вроду та харизму я не готова терпіти гульвісу.

Трохи посидівши, зиркаю на годинник — уже двадцять перша. Я б уже додому поїхала. Хочеться зняти одяг, полежати у ванні і просто влаштувати собі вечір тиші та спокою.

Я навіть не зрозуміла, як біля мене з’явився Максим.

— Каміло, потанцюємо?

Він простягає мені руку, а я відверто дивлюся на нього. Так хочеться йому відмовити, але я мовчки кладу свою руку у його й підіймаюся.

Князь веде мене у танці, сповіщаючи:

— Каміло, діти вже втомилися. Давай відвеземо їх додому, а тоді повернемося?

Пильно дивлюся на чоловіка й тихо кидаю:

— А повертатися навіщо?

— Ну, я гадав, ти захочеш повернутися, — спокійно пояснює він.

— Ні, Максиме, я не хочу повертатися, — сухо заперечую його слова і зізнаюся: — Якби твій батько приїхав трохи пізніше, мене б тут не було. Я б нізащо не повернулася.

Максим довго мовчить на мої слова, а тоді ставить перед фактом:

— Гаразд. Якщо так, то після цього танцю поїдемо додому.

Тепер мовчу я. Просто мовчу, не тому що образилася чи щось іще, а тому, що говорити не хочеться.

Книга тут...

Приємного читання!