" Слід падучої зорі"

Сьогодні їй снилися блискавки. Наталя чітко запам’ятала, як струмені дощу стікали тілом, коли вони проносились над лісом, пірнаючи у сиві на фоні темного неба хмари, щоб виринути серед летючої води і блискавок. Проносились, зачіпаючі мокрі верхівки дерев, хапаючи руками холодне липке листя і гілки, що хльоскали по тілу, залишаючи подряпини. Блискавки спалахували зовсім близько, ледь не зачіпаючи своїми сяючими хвостами…

Їй здавалося, що вона прокинулась серед мокрих трав. Вони обплели все тіло, ніби намагаючись укрити в обійми. Коли відкрила очі – ковдра лежала на підлозі. Ще ні разу за все життя їй не вдавалось скинути її отак. Наталя сіла на ліжку і нахилилась, намацуючи край. Довго лежала, закутавшись в кокон і відігріваючись. Сон стояв перед очима і цього разу не намагався зникнути.

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------Велес відпустив її. Відніс назад, до все ще відкритого вікна. Наталя перелізла всередину і озирнулась на темні, бентежні очі. І немовби бажаючи ще раз підтвердити все, що говорив, Велес обернувся величезним напівпрозорим змієм, згорнув кільця і розчинився у сіріючій пітьмі.