Моє День народження пройшло тихо і приємно — з тими, з ким хотілося.

І знаєте, після цього захотілося згадати про ще один день народження.

Не мій. Еміля.

Ті, хто читали — вже знають, коли він «народився насправді» у цій історії. Не датою в паспорті, а моментом, коли він дозволив собі бути живим поруч із Софі.

Ось це був справжній день народження.

А хто ще не читав — то запрошую.

Серйозно: можливо, саме вам зараз потрібна історія про тих, хто боїться близькості, але все одно до неї тягнеться.

І залишу тут маленький уривок із того розділу:  «Після тебе — нікого»

— Бачиш, що робить твій «joyeux anniversaire»… — промовив він усміхаючись. — Я почув усе, навіть те, чого ти не хотіла сказати вголос.

 

— Буду співати частіше, — відповіла вона.

 

Він бачив, як її щоки палають, але рук не відпускав. Вона дивилася просто, чесно, майже беззахисно — і в цьому погляді було її найсправжніше «так».

Дякую, що читаєте. Серйозно — без пафосу.

Якщо хочете бути ближче до всіх моїх історій. Час від часу ловити спонтанні подарунки то приєднуйтесь до мого телеграм-каналу."Гарячі історії кохання Світлани Романюк ❤️"

Там я викладаю уривки, сцени, спойлери й ті фрази, які не завжди потрапляють у публікації.

Тож приєднуйтесь. Ми там будемо ще ближче. І далі буде справді цікавіше. ✨