Мої чудові читачі, гарного всім дня! Сьогодні мене переповнює вдячність до вас! Адже завдяки вам роман Шукаємо тата сьогодні бестселер на Букнет!

Це все завдяки вам, мої дорогі читачі! Кожен раз ви створюєте для мене диво і показуєте, що я працюю недаремно. Люблю і ціную кожного з вас і невимовно вдячна за підтримку!

А хто ще до нас не долучився, нагадую, що саме зараз час це зробити! На книгу діє знижена ціна. Скоро вона зросте і дешевше вже не буде, оскільки знижки в передплаті і промо не буде.

Нагадаю про що книга:

Вона мріє всиновити хлопчика, але для цього потрібна відмова біологічного батька — та на її шляху стає його старший брат, який несподівано вирішує сам боротися за дитину.

— Що вам потрібно? — кажу беземоційно.

— Це ви? — вона пильно дивиться на мене. Ні, з Пашкою ми не схожі, отже вона не знає, як той виглядає.

— Ви не відповіли на моє запитання…

— Мені потрібно, щоб ви написали відмову від дитини, — вона враз припиняє бути схожою на продавчиню. В очах з’являється лють.

— Якої дитини? — я навіть розгублююся. Рідко мене можна так здивувати.

— Вашої!

Уривок:

— Ти не віддаси дитину? — кричить руда, очі миттєво наповнюються слізьми. — А хто ти такий, щоб приймати таке рішення? Це ти той тато, що жодного разу не приїхав до нього? Ця дитина тобі не належить! Він — мій!

Бачу, що вона дійсно хвилюється за малого. Але хто вона. 

— Де мама дитини? — питаю спокійно, але всередині кипить. Вся ця історія мене дуже шокувала.

Вона пильно дивиться мені в очі.

— Померла… — тихо каже. — Ти б і не знав. Ти ж не цікавився.

— Хто тоді ти? — питаю рівним голосом без зайвих емоцій. Мені потрібні зараз відповіді.

Вона піднімає голову, очі палають, і голос стає рішучим:

— Та, хто дбав про цю дитину і хто може дати йому більше, ніж ти, Холод.

Я дивлюся на неї, намагаюся зрозуміти. Про що взагалі мова? Видно ж, що її статки геть скромні. — Це що? — ледь чую своє власне питання. Але тут на мене очікує сюрприз.

— Любов і турботу, — гнівно відповідає вона. — Більше, ніж ти будь-коли зможеш.

— Як тебе звати?

— Ліза, — каже тихо. Ліза… Чомусь одразу спадає на думку, що їй личить це ім’я. Єлизавета. Мов покійна королева Великобританії. Ім'я, гідне принцеси. Неочікувано визначаю, що вона і справді дуже красива. Руде волосся додає особливого шарму, якоїсь родзинки, а блакитні очі… це взагалі законно мати такі розкішні очі? Яскраво насиченого кольору, мов саме небо в липневий день. Красива. Хоча це зараз геть недоречні думки.

— Ходімо, Сашо. Даремно приходили.

Вона починає відвертатися, рішуче йти, але я роблю крок уперед.

— Зачекай… — зітхаю. — Не йди так.

Вона дивиться на мене, очі повні злості й страху.

— А що, татусь хоче особисто змінити підгузок? — шипить Ліза.

Я стискаю кулаки, намагаючись знайти слова. Мені потрібно зрозуміти, що відбувається, і чи можу я справді відпустити цю дитину. Хоча і так знаю, що ні. Він нашого роду і жити десь, в якійсь халупі не буде.

— Бо ми повинні розібратися… — відповідаю тихо, але твердо. — Тільки так.

Вона ще трохи дивиться на мене, вагання у очах, а потім зупиняється, ніби чекає, що я скажу далі.

— Що ти хочеш, Холод?

— Я… хочу побачити його, — промовляю тихо, ледве чутно, але кожне слово важке, наче камінь на грудях. — Хочу познайомитися. Проходьте, роздягайтеся. Вас тут ніхто не вкраде. Нам потрібно все обговорити…

‼️Увага‼️

Для тих, хто вперше купує мої книги, діє персональна програма лояльності - знижка 10% на всі романи впродовж трьох днів!

Підписуйтеся на МОЮ СТОРІНКУ, щоб бути в курсі всіх новин щодо моєї творчості. Запрошую до телеграм каналу. Також мене можна знайти у фейсбук та інстаграм.

Ваша Юліанна ♥️