На обличчі Матвія несподівано з'явилась легка і така світла посмішка, коли він знову побачив ту саму загадкову дівчину з довгим прямим волоссям, пофарбоване у фіолетовий колір. На ній була темна тонка куртка і чорна шапка, прикрашена сріблястими шипами, а її яскраві пасма ефектно спадали на чоло, прикриваючи миле тендітне обличчя.

Він вже уже кілька днів зустрічає її на тому самому місці, під старим жовтогарячим кленом. І сьогодні ця дівчина також стояла перед мольбертом. В руці вона тримала палітру і наносила пензлем фарбу на полотно, концентруючи всю свою увагу лише на творчому процесі, і зовсім не підозрювала, що хтось весь цей час з цікавістю спостерігав за нею. Матвію важко відірвати погляд від цієї унікальної незнайомки, яка зовсім не схожа на інших, в ній було щось особливе. Неповторне. Те, що випромінює все багатство і глибину внутрішнього світу.