Додано
26.10.25 20:33:51
І знову думаю про те, на що прирікаю її
Але ж Артем має рацію...
Але… я не маю права навіть думати про неї. Я знаю, завтра їй й так буде нелегко.
Чисто теоретично, я зможу їй усе розповісти пізніше. Десь через пів року. Приблизно стільки має зайняти операція.
Але ж це не остання! І хто знає, у який момент прийде справжнє повідомлення про мою загибель? Чи маю я право піддавати такому випробуванню цю жінку? Жінку, яка стала мені дорога. Більше ніж будь-хто до цього часу. Досі я не відчував нічого подібного й сьогодні вперше замислився про те, щоби піти з армії…
Дарія йде, і я залишаюся наодинці зі своїм болем. І не рани в плечі та нозі турбують мене найбільше. Болить всередині. Десь там, за поламаними ребрами, серце болісно стискається, щоразу, як тільки я згадую свою лікарку. І знову, і знову думаю про те, на що прирікаю її.
Оновлення щодня о 00:00!
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯкби знати як вчинити правильно..
Ось і Артем не знає.
Оксана Морус, Що не роби, все виходить не добре((
Дякую!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати