Сьогодні діє знижка на книгу «Трофей для переможця». Хто хотів прочитати, зараз саме час.

(Якщо картинку не видно, вибачаюся, я намагалася)

– Але ці знімки роздруковані задовго до нашого знайомства, – впевнено заявила я, хоча сумнівалася. Просто перевіряла його.

– Можливо, – кивнув Влад.

– Тобто ти навмисно мене «виграв»? Ти знав, що ми прийдемо саме у твоє казино? 

– Ймовірно, – сказав він з ледь помітною насмішкою. – Може, ти мені просто сподобалася. 

Мене хитнуло. Я ледь втрималася на ногах. 

– А підійти й познайомитися по-людськи – не варіант? – підвищила я голос. – Ти ж і так у моєму смаку. Можливо, щось би склалося. 

– Хіба так не цікавіше? – підняв брову Влад. – Люблю гострі відчуття. 

– Це я вже зрозуміла. Ну от, я тут. І що тепер? Два місяці минуть – ти награєшся, і все? 

– Я сподіваюся, що твій інтерес тільки зросте. 

– А якщо ні? 

– Тоді я тебе відпущу. Але якщо захочеш залишитися – буду тільки радий.

– Знаєш, важко полюбити людину, яка мене викрала й не випускала з дому… – зам’ялася я.

– Саме тому я даю тобі час, – повторив Влад. – А потім дам вибір.

i8_JLVkk

Ну, а більше буває в моєму телеграм-каналі  ❤️

– Вікторіє, ви мене слухаєте? – прорвався голос Марка в її свідомість.

– Так, – кивнула вона. – Тільки не розумію нічого.

– Буває, – посміхнувся викладач і почав повторювати все іншими словами. – Якщо хочете, можете створити власне онлайн-опитування та провести його серед студентів. (...) До речі, ти в мене свою кофту забула.

Віка лише за кілька секунд усвідомила, що він так різко змінив тему. Вона вже було подумала, що він її не впізнав або забув – раптом страждає на амнезію – бо до цього жодного разу не показав, що їх щось пов'язує.

– Не змогла знайти, – видихнула вона. – Принесете?

– Може, заїдеш, забереш? – тихо запитав Марк Андрійович.

– Мені не можна їздити додому до викладачів, це неправильно, – з удаваною байдужістю промовила Віка. – Залиште собі.