Новий розділ "Академія Сновидінь..."

Вітаю

Розділ 4, нарешті покаже той справжній світ у якому живе Брігель. Цей світ більш ідеальний за два попередні. 

Не встигнула я піднятися з місця як в мене полетіла подушка від Дельфі. 

–  Ти збожеволіла! Можна ж було поставити й щось нормальне, –  обурено сказала вона, хоча я знала, що вона не злиться на мене всерйоз. 

Дельфі була моєю зведеною сестрою і єдиною подругою. Я відчула деяку вину перед нею. 

–  Нічого не можу з тим зробити, що ми маємо обирати пісню, яка точно поверне нас в реальність, а ти ж мене знаєш… –  відповіла я піднявши обидві руки, наче здавалася. 

Вона подивилася на мене невдоволено і все ж кивнула, приймаючи мої слова. 

–  За твоїм будильником і дзвінком можна зрозуміти, що ти дивилася останнім, –  дещо приречено відповіла вона

 –  Брі, ти там заснула чи що? Нам вже йти давно пора!  –  покликала мене Дельфі. 

І тільки зараз зрозуміла, що застигла на одному місці. Я сиділа в машині, а Дельфі нажахано схилилася наді мною. 

 –  Дякувати Богу, я вже думала, що не докликаюся тебе,  –  вона полегшено посміхнулася. 

Цікаво вона більше за мене хвилювалася чи все ж за пропуск пари? 

 –  Усе добре,  –  чомусь хриплим голосом відповіла я. 

Професорка Алхімії і Зілля була найбільш дивовижною з усіх кого я зустрічала тут чи там. Від неї завжди йшла аура спокою і затишку. А коли вона творила зілля це була, наче справжня магія і відірвати погляд було неможливо. 

Вона завжди усе швидко змішувала і майже неможливо було встигнути все запам'ятати. 

Я справді захоплювалася Професоркою Інес і хотіла колись стати, хоч наполовину схожою до неї. Ось чому я не взяла артефакти до яких мала хист, а пішла на зілля.  

 –  Всіх вітаю. Можете не вставати,  –  вона входила в приміщення так, що ніхто не встигав вловити її присутність,  –  сьогодні ми будемо вивчати зілля, яке має назву “Світло місяця”  –  співучим голосом промовила вона. 

– Можете не підводитися, – вниз сходами спустився професор Мігель. – Сьогодні пара буде скороченою. 

Усі здивовано підняли погляди з німим запитанням. Чому? Ми пропустили щось важливе. 

Ну справді. Так рідко бувають пари на яких справді хочеться бути і тут на тобі. А я вже готувалася до того, що відпочину або ж зроблю домашнє на інші предмети. 

– Нічого страшного, не хвилюйтеся, – промовив він спокійно, – єдине вам потрібно приготуватися до осіннього фестивалю. 

Це ж треба було про таке забути. Найважливіший захід для нашого закладу, а ще та рідкісна можливість бачити нашого ректора, який найчастіше залишався у своєму кабінеті. 

  Візуалізації до попередніх розділів є на моєму телеграм каналі.