Розділ 4. Де у цьому всьому правда?

Цього разу я прокинулася від будильника, який здавалося грав так голосно, наче хотів розбудити всіх навколо, а не тільки нас двох. 

Не встигнула я піднятися з місця як в мене полетіла подушка від Дельфі. 

–  Ти збожеволіла! Можна ж було поставити й щось нормальне, –  обурено сказала вона, хоча я знала, що вона не злиться на мене всерйоз. 

Дельфі була моєю зведеною сестрою і єдиною подругою. Я відчула деяку вину перед нею. 

–  Нічого не можу з тим зробити, що ми маємо обирати пісню, яка точно поверне нас в реальність, а ти ж мене знаєш… –  відповіла я піднявши обидві руки, наче здавалася. 

Вона подивилася на мене невдоволено і все ж кивнула, приймаючи мої слова. 

–  За твоїм будильником і дзвінком можна зрозуміти, що ти дивилася останнім, –  дещо приречено відповіла вона, –  ну добре, що хоч “Таксист” а не якась романтична дурня. 

–  Та ну тебе, –  цього разу вже я кинула в неї подушку, –  коли це я взагалі таке дивилася, –  і з хитрою усмішкою глянула на неї, –  перекидаєш на мене свої уподобання, Дельфінко. 

Вона важко видихнула, ледве стримуючись, а у її голосі забринів жахаючий спокій. А це означало, що краще не нариватися. 

–  Ще раз так назвеш і про допомогу від мене можеш забути, –  прошепотіла Дельфі. 

І все ж я знала, що вона мене дуже любить, навіть, якщо інколи злиться. Наспівуючи, продовження пісні я готувалася до того, щоб йти на пари. Часу було не багато тому я робила все в стилі одна нога тут друга там. 

Усе було як завжди. Єдине чому мене не покидало відчуття, що я пропускаю  щось важливе?

Елевонда. Можу нагадати, Брігель. 

Я нажахано здригнулася почувши невідомий голос, який промовляв моє ім'я так, наче ми вже давно знайомі. Але ж я чула її вперше! 

Це точно було телепатичне повідомлення, бо в кімнату ніхто й ніяким чином не міг проникнути. 

 –  Хто ви,  –  прошепотіла я, відчуваючи як руки тремтять. 

Елевонда. Тільки не кажи, що мені абсолютно кожного разу прийдеться все пояснювати. 

 –  Хто ви?  –  запитала цього разу більш вимогливо і ображено. 

Елевонда. Запиши десь. Я твоя авторка, але ти називала мене спостерігачкою. 

А це цікаво. Її слова вселили у мене спокій. Навіть, якщо я забуду все, є хоча б одна стороння людина, яка зможе мені про все розповісти. Це було схоже на страхування. 

Брігель. Вибач, я постараюся більше не забувати. Але як сталося, що мені нічого не відомо? 

Елевонда. Між твоєю проєктною реальністю і цією ти помилково чи ні прокинулася у ще одній. І навіть я ще не до кінця певна чому ти нічого не пам'ятаєш. 

Точно. Вона нагадала мені про дещо важливе. На щастя, це була достеменно моя реальність. 

 –  Брі, ти там заснула чи що? Нам вже йти давно пора!  –  покликала мене Дельфі. 

І тільки зараз зрозуміла, що застигла на одному місці. Я сиділа в машині, а Дельфі нажахано схилилася наді мною. 

 –  Дякувати Богу, я вже думала, що не докликаюся тебе,  –  вона полегшено посміхнулася. 

Цікаво вона більше за мене хвилювалася чи все ж за пропуск пари? 

 –  Усе добре,  –  чомусь хриплим голосом відповіла я. 

 –  Ти впевнена, не хочеш до Фарізе навідатися?  –  перепитала вона, змірюючи мене стривоженим поглядом. 

 –  Ні, дякую,  –  рішуче відмовилася я. 

Фарізе був нашим місцевим лікарем,  схибленим на дослідах. Тому до нього йшли тільки у випадку, якщо все було майже добре або якщо усе було занадто погано. А розповідати комусь, що я можу говорити з Елевондою не хотілося. 

Хоч телепатія була нормальним явищем та мій випадок був не зовсім звичайним. 

За цей час ми добігли до потрібної аудиторії і пройшли на свої місця. Сьогодні першою парою була. 

Елевонда. Артефакти. 

Брігель. Які ще артефакти? Алхімія і зілля. 

Елевонда. Один момент. У вас не викладають їх взагалі, чи ти її просто не відвідуєш? 

Брігель. Друге. 

Елевонда. Зрозуміло. 

Дивне питання. Яке може бути пов'язане з тим сном, якого не можу пригадати. Та зараз необхідно зосередитися на парі, якщо не хочу ненароком щось зіпсувати. 

Професорка Алхімії і Зілля була найбільш дивовижною з усіх кого я зустрічала тут чи там. Від неї завжди йшла аура спокою і затишку. А коли вона творила зілля це була, наче справжня магія і відірвати погляд було неможливо. 

Вона завжди усе швидко змішувала і майже неможливо було встигнути все запам'ятати. 

Я справді захоплювалася Професоркою Інес і хотіла колись стати, хоч наполовину схожою до неї. Ось чому я не взяла артефакти до яких мала хист, а пішла на зілля.  

 –  Всіх вітаю. Можете не вставати,  –  вона входила в приміщення так, що ніхто не встигав вловити її присутність,  –  сьогодні ми будемо вивчати зілля, яке має назву “Світло місяця”  –  співучим голосом промовила вона. 

І все завмерло в тиші. Ми прислухалися до кожного її слова так, наче вона мала дар до красномовства. Вона наче промовляла легенду чи якусь таємницю. 

 –  Таку назву воно отримало через озеро, вода з якого являється одним з важливих компонентів. І саме воно найкраще допомагає, якщо неможливо повернути зв'язок з реальністю,  –  чомусь її тон наповнився ледь вловимим смутком, який швидко розчинився у її наступних поясненнях. 

Після чого ми почали записувати рецепт в конспекти. Також вона завжди говорила нам про різні аналоги тих чи інших інгредієнтів, щоб ми могли зробити його навіть у іншій реальності. 

 – На домашнє завдання буде знайти на наступну пару усе потрібне для зілля. На цьому все!  – вона закриває книгу і стрімко виходить з кабінету. 

Я згадую, що потрібно бігти…стоп. Потрібно ж зачекати Дельфі і тоді разом з нею йти, але це відчувалося так правильно, наче я вже безліч разів це робила. Дивно. І Елевонда мовчала, хоча знала у неї є що відповісти.