Іноді слова здатні торкнутися глибше, ніж лезо.

Іноді пісня — це не просто мелодія, а спогад, який належить чомусь більшому. 

У новому розділі звучить пісня, яку ніхто не повинен був почути.

«Колись над світом — в вись, у даль,

Несли вони політ і сталь,

І кожен змах — то блиск зорі,

І крик, мов спів в небесній грі.

Але коли зітхне земля,

І тінь торкнеться джерела —

Прокинуться вогненні сни,

І знов злетять вони… вони!»

Хто співає ці рядки? 

І що пробудить цю давню силу?

Не пропусти новий розділ — там, де пісня стає пророцтвом,

а світ «Серця Вітрокрилів» наближається до своєї небезпечної межі.