Відколи я почала їздити в Київ, то помітила таку тенденцію. Забагато людей розмовляють мовою нашого ворога. Забагато з них, використовують її на роботі чи під счас навчання. Та й в особистому житті. Мені знайомі обидва середовища на справді, адже навчаюся та працюю одночасно. Мої колеги, більість одногрупників, деякі викладачі розмовляють кацапською мовою (не будемо ображати тварин, якими називаємо тих нелюдів). Деякі імена, дані моїм одногрупникам їхніми батьками, повністю втрачають українську ідентичність. Як от, Адамян чи Дженні. І таких багато, по при те, що зустрічаються рідко. Я не хочу відкрито засуджувати цихлюдей, але наша рідна українська ідентичність повинна зберігатися завжи.
Повертаючись до російськомовних українців і українок, вважаю за потрібне зазначити. Люди, це не просто страшно, це соромно й огидно.
Закликаю Вас, розмовляйте рідною солов'їною. Бережіть нашу країну, людей, землю, культуру, мистецтво. Нехай чисте, благородне слово ллється з Ваших уст. Поезія має бути такою, яким суспільство має бути завтра.