Ну ось мої любі читачі. Потроху ми наближаємося до кульмінації розвитку подій в моїй казці ( саме так я називаю свою конкурсну книгу https://booknet.ua/reader/lsova-carvna-zmi-b442662?c=4841037&p=1Лісова царівна і Змій ). І нарешті між Елайною і Темпсі розгоряться справжні почуття. 

І до речі вчора було рівно рік як я зареєструвалася на букнеті. Моя подяка всім хто мене підтримує, читає. Нажаль я всіх навіть. Не зможу назвати тому буду потроху писати про цих чудових авторів окремими блогами. Поки, що я дякую за підтримку і довіру. 

Тиша тягнулася, аж поки не шелеснув поділ сукні. Елайна вийшла з пітьми, несміливо зупинилася біля вогню. Її очі світилися від полум’я, а обличчя було задумливе й ніжне.

— Не спиш, — тихо мовила вона.— Сон не йде, — відповів Темпсі, не дивлячись на неї.

Вона присіла поруч. Мить, і між ними лише тепло вогню.— Ти врятував мене сьогодні, — сказала вона. — І я... навіть не подякувала.

Темпсі ледь усміхнувся, нахилив голову.— Ти жива — цього досить.

Але Елайна не відвела погляду. Її рука тремтливо торкнулася його пальців, і він не відсмикнув. Тоді вона нахилилася — спершу повільно, потім швидше, немов боялася, що він зникне, і торкнулася його губ.

Світ навколо на мить зупинився. Вогонь тріснув, іскра спалахнула й згасла, а десь позаду, в темряві, щось обірвалося в серці Горицвіта.

Він бачив усе.