Вітаю!

Запрошую до нового розділу історії — Каміли та Максима!

✨♥️✨

Зиркаю на довгий білий красивий манікюр — мені він дуже подобається. Білий з нюдовим, має легкий перелив та гідні завитки. Я ніколи не бачив такого манікюру у Сніжани. Він у неї незмінно червоний або з сердечками.

— Може, поімпровізуємо? — спонтанно питаю, коли Каміла заглядає в мої очі.

— А якщо не вийде? — цілком серйозно питає вона.

— Ми в будь-якому випадку нічого не втрачаємо, бо ж фотосесію уже завалили, — лиш тихо відмахуюся і ще раз перепитую: — То, що, може, все ж спробуємо?

Каміла великими очима дивиться на мене, а я прошу:

— Просто довірся мені. Ти ж зараз чудово відчуваєш мене.

Відчуваю, що моя дружина іще не розслабилася, але її тіло гнучке та податливе. Починаю з легких невимушених па. Каміла легко та плавно переходить у них. І вже за мить ми додаємо легкої імпровізації до нашого танцю, і він перестає бути таким прісним та одноманітним.

Коли наш перший танець закінчується, нам аплодують та знову кричать «Гірко». Від цього єдиного слова моя дружина кривиться, наче їй справді гірко, і розгублено дивиться на мене.

Пригортаю її до себе та знову торкаюся її малинових вуст, таких пухких і при теплі у приміщенні — прохолодних. Не тисну, просто торкаюся і ледь стримуюся, аби не перетворити цей невинний доторк на палкий та пристрасний поцілунок. Дивуюся, адже вона знову завбачливо закрила нас фатою.

Нарешті відпускаю Камілу з обіймів і прошу:

— Ходімо до столу, питимеш своє лате.

— Яке? Ми ж танцювали?! — розгублено кидає вона.

— Ходімо, — наполегливо прошу.

Йдучи до столу, кидаю погляд на батька та його подругу Світлану. Біля них крутяться Соня та Настя. Посміхаюся — ці малі непосиди сьогодні чемні. Ще б! Я пообіцяв їм відпустку у горах, тож вони он які послушні. Навіть вдають, що не знають мене.

Книга тут...

Приємних емоцій!