Вітаю, друзі! Як і обіцяла: від сьогодні ми на декілька днів зануримось у історію життя Сафріни, прочинимо завісу її таємниць!

Почнімо із юної Сафріни...

– Спізнилась, – прохрипів він. – Знову, Локсаль!

– Пробач, Джеку, – вдягаючи фартух, мовила вона. – Мати попросила натягати води.

– Ет! – пирхнув він. – Дівки у нашому селі вже всіх мужиків вижили, нема кому і цеберка води до хати приперти!

Сафріна криво всміхнулась. Джек хоч і був доволі кремезним чоловіком, що здатен вселяти страх, все одно мав м’яке серце і ставився до дівчини добре. Вона підхопила глек і понесла його до столика, за яким сидів місцевий шериф, що вже встиг вилокати два кухлі елю.

– Сафріно! – просяяв він. – Моя зоре!

– Вітаю, шерифе Турваль, – кивнула вона, поставивши глек.

– Як твої справи? Не сумуєш?

І хто ж цей загадковий кавалер?

– Вперше бачу, щоб жінка так вправно билася, – промовив незнайомець, ставши поруч.

– Вперше бачу, щоб чоловік бився так паршиво, – фиркнула вона. – Де ти виріс? У палаці?

Він уважно поглянув на дівчину.

– А ти? У хліві?

– Ні. У «пустці».

Він здійняв брови.

– Не знав, що там можна жити.

– Можна, – відповіла вона, розвернувшись. – Та не варто.

Дівчина рушила до столів, збираючи порожні кухлі на тацю. Незнайомець поплівся за нею. Підбори його чобіт гулко стукали дерев’яною підлогою.

– Я – Аль, – представився він.

– Співчуваю, – хмикнула вона.

А такий вигляд мали мати Захара та сестра Калісса...

Вона зазирнула у вікно хати, Захара сіла поруч з Каліссою і уважно спостерігала за тим як дочка вишиває. Вона лагідно посміхнулась їй, тоді потяглась за тюком соломи і почала доплітати уже початий кошик.

Сафріна могла заприсягтися, що мати ніколи не дивилась так на неї. Причини цьому вона не знала, та все ж переконувала себе, що її це не хвилює. А вся така ідеальна сестра може насолоджуватись увагою матері, головне аби Захара не чіпала саму Сафріну. Тоді всім буде краще.

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️