Розділ 31⏳

Задовго до цього...

– Сафрінель! – почувся голос матері.
Дівчина повільно розплющила очі і втупилась у помазану стелю. Вона повернула голову, ліжко її сестри було охайно застеленим, кілька іграшок, які Захара сама шила зі старого одягу були обережно поставлені в кутик. 

Вона підвелася і потерла стомлені очі, а тоді вдягнулась і вийшла з кімнати. Мати поралась біля печі, Калісса сиділа за столом із бездоганною поставою і, відпивши трохи соку, витерла кутики губ льняною серветкою. 

– Ну, справжня принцеса, – зітхнула Сафрінель, всівшись поруч із сестрою.

– Хтось же має нею бути, коли вже у матері є розбишака, – всміхнулась близнючка.

Захара поставила на стіл тарілку зі свіжим хлібом і шкварками. Дівчина відчула, як нудота підкочує до горла, вона схопила кілька свіжих огірків і, вкусивши, притисла один до носа, намагаючись перебити запах смаженого сала.

– Не гемблюй, – відібравши огірок, мати поклала до тарілки дочки кусень хліба, кілька шкварок і шмат сиру. – Їж.

Дівчина опустила очі на жирні шматки і, відщипнувши трохи хліба бігом проковтнула один, заїдаючи свіжою випічкою. 

– Хто ще в нас принцеса, – всміхнулась Калісса.

– Слухай, їж мовчки, гаразд? – огризнулась дівчина.

– Де ти вчора була? – спитала Захара, відкинувши товсту косу за плече.

Дівчина мовчки дивилась на матір.

– Сафрінель?

– Я – Сафріна! 

Захара роздратовано зітхнула і вкусила сир, хитаючи головою.

– Я казала тобі: щойно вимикається світло – ти спиш. І ні ногою з хати! 

– Мені нудно!

– Нудно їй! – хмикнула вона. – Поснідаєш – наносиш води, коли тобі так кортить тинятися тим селом!

Сафріна кинула шмат хліба на тарілку і гучно підвелася, хапаючи два дерев’яних відра.

Захара важко зітхнула. Калісса поглянула на матір схвильовано.

– Тобі не здається, що це занадто?

– Нічого вештатись тими тавернами посеред ночі! – бурмотіла мати. – Вона накличе на себе біду.

– Але ж вона і справді нічого не бачила. Ми були у «пустці» все життя. Переїзд на край села, це єдине зрушення у нашому житті. Не винувать її в тому, що вона хоче пізнати щось нове.

– Я мала бути суворішою, дозволяти їй менше.

– Тоді вона б повстала проти тебе і втекла. Ти знаєш її, мамо. 

– Чому вона не така як ти? Ти в мене така розумниця.

– Бо ми не маємо бути однаковими. Мені спокійніше з тобою і я хочу допомогти. А їй потрібні пригоди, прийми її такою, якою вона є.

Захара підвела очі.

– Вона і справді накличе біду.

– Можливо й так. Та тільки це стане для неї уроком.

Мати не була згодна, та все ж змовчала. Її діти не знали про те, що сталося із нею, коли вона була трохи молодша за них.

Сафріна набирала воду і вслухалася у розмови місцевих. Хтось обговорював нову моду, хтось переказував плітки про крамаря і гувернантку герцога, що проїздом зупинився тут зі своїми дітьми. Загалом дівчині подобалось селище Скорпіона. Тут було чимало пристойних наливайок, та доволі різношерстна публіка.

– О, здоров, Сафріно, – покликав її Кірк, підмайстер коваля, один з її нових приятелів.

– Привіт, – поправила волосся вона.

Чомусь присутність Кірка викликала у ній прискорене серцебиття. Особливо, коли той щойно залишив ковальню і його обличчя аж пашіло і блищало від гарячого металу з яким він працював.

– Сьогодні будеш у «ямі»?

– Аякже! – реготнула вона.

– Чудово, бо я на тебе поставив, – блакитні очі весело загорілись.

– Справді? – всміхнулась вона.

– Ну, звісно, ти ж найкраща!

Сафріна знову всміхнулась хлопцеві.

– Кірку, там Офелія! – покликав його Шіят, ще один хлопець із їх компанії.

– О, маю бігти.

– Спілкуєшся з Офелією? – нахмурилась вона.

– Тому мені і треба аби ти перемогла сьогодні, тоді я зможу втерти носа її кавалерам. 

– Стій, ти не допоможеш мені донести воду?

Кірк реготнув.

– Щось у лісі здохло, ти дозволиш комусь тобі допомагати? Гарний жарт, ну бувай, Сафріно! – весело кинув він й аж побіг до Шіята, що виглядав на дорогу з-за будівлі.

Дівчина відчула себе геть паскудно, повернувшись до відер з водою. Він хоче аби вона перемогла? Що ж, добре. Вона переможе.

Відра були важкими, вода хлюпала їй на чоботи, та Сафріна продовжувала йти із гордо піднятою головою. Біль у плечах, що відлунням колов м’язи шиї – був нестерпним, та все ж, допхавши воду до будинку, дівчина штохнула двері ногою і гучно опустила відра на підлогу.