Знову продонька))

Отже, ми вже знаємо що Віці нарешті прорізало вуха))

Та чим її доля сьогодні порадує ще?

 

Олівер вискочив до просторого коридору й, майже побігши, направився до їдальні, набираючи на ходу батька.

— Так, синку, є якісь новини, чи ти просто потеревенити в перервах між обіймами з медсестрами? — підколюючи, запитує Ельдар сина.

— Тату, які медсестри? Мені зараз не до них. Наша дівчинка щойно мене облаяла, і вгадай за що.

— Знову забув, що їй не подобається, коли ти її купаєш, як малу дитину?

— А ось і не вгадав. Схоже, нашій дівчинці нарешті прорізалися слух і нюх. Але зір поки що лише на рівні розпізнавання світла.

— Оу… Ну це чудова новина! Так, а облаяла вона тебе за що?

— За те, що я гучно пересуваюся і впустив стільця. А ще каже, що занадто голосно розмовляю. Вона дуже різко реагує на звуки. Мені здається, надто яскраво їх сприймає. Я попереджу всіх, щоб заходили ледь не навшпиньках і говорили в її палаті тільки пошепки. Бо решта команди теж хотіли відвідати її, коли вона прозріє.

— Хм. А це цікаво. Можливо, в неї така реакція на зовнішні подразники через те, що мозок тривалий час був ізольований від сенсорного сприйняття зовнішнього світу?

— Можливо. Треба буде за нею поспостерігати. Але головне не це. Ми нарешті можемо сміливо забирати її додому.

— А головний лікар дозволить? Ми ж із ним ще про це не розмовляли.

— Тату, я її особистий лікар, знайду аргументи, щоб він дав дозвіл на переведення пацієнтки на амбулаторне лікування. Тим паче, якщо її слух не вгамується найближчим часом, вона просто зійде з розуму тут, у цьому лікарняному гаморі. Я спостерігав, як вона машинально реагує на звуки за межами палати.