Тихого вечора!

Запрошую на продовження весілля Каміли та Князя!

✨✨✨

Роблю ковток своєї коли і ловлю себе на думці, як добре, що мала зчинила скандал і батько спровадив Сніжану. Бо якщо чесно, ще вчора мені було байдуже, що вона буде присутньою на весіллі, але після вчинку Каміли зрозумів, що взявши цю дівку на власне весілля, я зробив дурницю. Нам обом з Камілою зайві чутки не потрібні.

Знову покидаю свої невтішні роздуми. Погляд стрибає на тарілку малої. Вона чиста. Тепер навіть цікаво, чому вона нічого не їсть. Мені напружує, що вона заховала телефон під стіл і щось тицяє у ньому. Легенько ловлю її одну руку і коли вона підіймає погляд на мене, тихо питаю:

— Чому ти нічого не їси?

— Не хочеться. — Лиш відмахується вона і забирає свою руку.

— Каміло, ти можеш хоч щось з’їсти?!

— Не можу! — Зітхає вона, а за мить суворо наказує. — І не чіпляйся!

— Каміло! — Звертаюся до неї невдоволеним тоном.

— Послухай, не бубни, і без тебе голова болить. Краще попроси, щоб принесли для мене Лате.

Великими очима дивлюся на дівчину, яка блокує телефон і, повернувши голову вліво, слухає своїх подруг.

Не можу відірвати від неї очей. Її впевненість і впертість вражають і захоплюють заодно. Мені подобається, що в такій пікантній ситуації Каміла не зраджує собі. Вона знає, чого хоче, і не поступається своїм принципам.

Книга тут...

Приємних емоцій!