Чому я люблю дарк-романи і пишу такий сама?

Це моя особиста думка. Нікому нічого не навʼязую.

Якщо ви маєте інші роздуми стосовно того, чому люди читають такий жанр, то прошу висказатись в коментарях.

По-перше. Новизна. Я розумію, що закордоном тренд на дарк романи розпочався раніше за нас. Скажу за себе. Я почула про це, коли всі навкруги хейтили "Переслідування Аделіни". Зізнаюсь, я не люблю хорори всілякі, ну, бо я сцикуха. Але чомусь потягло прочитати. І я не була настільки нажахана, як більшість людей. Цей жанр для мене став новизною. Між класичних романів, які я читала запоями і ромкомами, які мені після класики заходили як насіння. Детективи мені набридли. Фентезі я не дуже люблю. А тут якийсь новий жанр, в якому відбувається все: переслідування, детектив, трилер, любовна історія і трошки еротики. Збоченої, але ок. Цікаво, свіжо. Збуджує. 

По-друге. Травма. Погодьтесь, люди в Україні, які живуть під час війни, бачать дуже багато поганих новин. Дуже поганих новин. Ми всі знаходимось в стресі. Постійному стресі. Навіть, тоді, коли немає тривоги, прилетіти може все одно. Це лякає. Нервова система перевантажена. І насправді, вона звикає до жорстокості, до ненормальних речей. Ми ходимо на волосині від смерті і поводимось спокійно, це не ок. Дарк допомагає полоскотати нерви, які уже і так багато чого ненормального нормалізують. Дарк викликає емоції. Нові. Хоча б якісь і ти відчуваєш себе живим.

По-третє. Психологія. Бачити, як зламані, дещо навіть хворі психологічно люди змінюються на краще, коли впускають в своє життя людей, які їх рятують. Хай це токсично, але. Вони знаходять своє щастя. Якщо навіть найзламаніші і найтравмованіші знаходять любов і їх приймають, значить і в тебе теж є шанс зустріти свою людину. Так, вони там часто тусуються в трикутнику абʼюзер-жертва-рятівник, але хто з нас ні? Я навіть після трьох років терапії все рівно можу по цьому трикутнику ганять туди-сюди. Здорових людей практично не існує. 

По-четверте. Еротика. А що, власне, поганого в тому, що в таких книгах є еротика? Мене так смішить, коли до людей, що читають і пишуть еротику, ставляться з насмішкою, мовляв, це не висока література. Ну звиняйте. Але всі їдять, сплять, ходять в туалет і займаються коханням. А скільки в нас самотніх людей? Скільки розділених зараз сімей? Краще хтива книжка і іграшка, ніж підчепити якусь чесотку в районі тазу чи зраджувати. Плюс, високі ви наші, ви ще спробуйте написати таку книгу, щоб в людей йшли мурашки і темніло в очах від кайфу, що сцена була гаряча. 

По-пʼяте. Чоловіки. Зазвичай, всі чоловіки в таких книгах - ред флег. Ми їх не романтизуємо. Але жінки люблять чоловіків. Таких, які готові спалити весь світ задля неї, таких, які ладні переплести океан, щоб побачитись, таких, які можуть вирішити всі фінансові проблеми і дати захист в усіх сферах життя. Такі, які не зраджують, а настільки захоплюються жінкою, що стають нею одержимі і не бачать нікого окрім неї! Отакі чоловіки! Які сильніші емоційно, фізично. Які знають бажання жінки і дають їй розкритись в інтимному плані, прийнявши всі свої вподобання. А не ті, що "я не дзвонив, бо ти не дзвонила" і які обзивають тебе "тарілочницею" за те, що він тягав її на прогулянці посеред зими на підборах і взамін купив лише тільки каву і ту, найменшого розміру, а потім ще й просте йому магію за те зробити у нього вдома в однушці, де на сусідньому дивані мама сидить. Жінки хочуть бути жінками і відчути як це, коли чоловік веде себе по-чоловічому. Я пишу про такого чоловіка.
Прочитати можна Тут Книга зветься "Приватна кімната". Я буду щаслива, якщо ви додасте її в свою бібліотеку і прочитаєте. 

Довгий вийшов пост. Але переважно так. Що скажете? Чекатиму на ваші роздуми. Як ви ставитесь до жанру дарк? 

Всіх обіймаю,

ваша Джоанна Вейн.