Привіт, хочу розповісти вам про книгу, оновлення якої чекаю щодня))) Так вже сильно мені запали в душу герої, хоч інколи головну героїню хочеться чимось стукнути)) А героя мені шкода, вічно героїня його відштовхує =((( 

Тут дуже багато пригод=))) 

Анотація до книги "Істинна Альфи. Академія Трисвіту"

Мене, як блогерку, запросили на бал у Академію Трисвіту. Майбутні студенти якісь дивні, за мною стежить підозрілий незнайомець, а коли я хочу піти з цього дурдому, то опиняюся замість міста у лісі... Та особливо шокує мене те, що я не зможу повернутися додому, поки не закінчу навчання у клятій Академії! У мене ж немає ніякої сили! Хіба що дивні вірші, які пишуться ніби самі собою, а у них - передбачення майбутнього... 
Продовження - щодня о 17.00!
УРИВОК З ІСТИННИМ:

— Ні, це не декорації, Марісе. Це академія Трисвіту. І ти не зможеш її покинути так просто, — він подався вперед і шумно вдихнув повітря біля моєї шиї, але потім одразу відсторонився. — Капець, чого ж від тебе так несе цим… — пробурмотів неголосно. 

— Це парфуми, — пояснила я. — Вам не подобаються?

— Не в парфумах справа, це твій запах, — він похитав головою. 

 — Що з ним не так? — я напружилася, невже від мене пахне потом? Але сьогодні ніби не дуже спекотно, та й дезодорантом я скористалася перед виходом. 

—  Забий, — він махнув рукою і відсторонився. — Іди в корпус. У вас зараз буде поселення. 

УРИВОК З ПРИГОДАМИ:

— О, точно, я придумав! — сказав хлопець. — Не будемо обливати саламандру, але цілком можна облити мене. Тоді я не загорюсь, принаймні, не з першого його подиху!

 — Слушна ідея, — зауважила Азура.  — Тільки чим тебе поливати? Залізь сам у воду та й усе. 

— Добре, — він кивнув. Кинув палицю і прямо в одязі поліз у воду, потім так само швидко виліз звідти, мокрий з ніг до маківки. 

Знову взяв палицю і пішов в бік Вогника.

— Спробуйте покликати його і відволікти хоч на мить, щоб він дмухнув своїм вогнем кудись вбік, а я йому в пащу засуну це зілля!

Було трохи страшнувато привертати увагу вогнедихаючої тварюки, але для участі в турнірі і не на такі жертви підеш…

Тому ми з Азурою покликали Вогника. Він одразу звернув увагу на нас і вже відкрив пащу, коли раптом хлопець дуже швидко, одним точним рухом сунув йому до рота зілля. 

ЧИТАЙ КНИГУ ТУТ

ЧИТАЙ КНИГУ ТУТ

ДУЖЕ РЕКОМЕНДУЮ!