...або чи можна написати щось повністю унікальне у наш час?
(Пишу свої роздуми як читач, а не як початкова авторка)
Складне питання.
За роки я перечитала не одну сотню романтичних історій у різних жанрах. І мушу визнати: рідко яка книжка залишається в пам’яті як щось абсолютно унікальне. Найчастіше це мікс усього, що я вже колись читала. Знайомі типажі, схожі конфлікти, передбачувані фінали.
Наприклад, у фентезі про попаданців завжди знайдеться гарячий та небезпечний любовний інтерес (ректор, темний принц, король, дракон і т.д) І вона, звичайна, але водночас особлива дівчина, яка постійно потрапляє в халепи.
Звучить знайомо? Думаю, кожен, хто читає такі історії, згадає десятки схожих сюжетів.
Чи погано це?
Мабуть, ні. Бо читачі (я серед них) часто саме цього й шукають — знайомих емоцій, улюблених архетипів, відчуття “повернення додому”.
Проблема починається лише тоді, коли автор зловживає шаблонами і не здатен оживити персонажів, робить із них картонки без характеру.
Та й, зрештою, хто я така, щоб судити?
Якщо історія знаходить свого читача, навіть якщо вона “не оригінальна”, значить, вона працює.
Бо, можливо, справа не в унікальності сюжету, а в тому, як саме ти його розповідаєш.
5 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНа "Букнет" немає жодної книжки, яка була би, хоч трішечки, схожа на мою "Вулицю Музичну", це я вам точно гарантую. Знаю і інших ексклюзивних авторів, чиї твори є глибоко унікальними. Тож не треба робити поспішних висновків )))
Просто існує два різновида письменників:
Перший, - це автори, які свідомо потурають смакам певної, вже існуючої, читацької аудиторії, і старанно підлаштовуються під неї, аби якнайшвидше монетизувати власну творчість. Другий, - це автори, які навпаки намагаються вести читача за собою, через що анітрохи не зосереджуються на "модних трендах", кліше, штампах і тому подібному. Натомість, шукають оригінальні ідеї та сюжети.
І серед перших, і серед других є свої Майстри, свої лідери, що набувають численних шанувальників, це нормальна річ. Немає нічого поганого в тому, щоби бути письменником першого різновиду, позаяк серед них є багато дійсно обдарованих.
Втім, я вважаю себе представником другого різновиду, оскільки мені, скажімо так, вельми нудно і не цікаво складати книжки, яких вже створено тисячі тисяч. Я цілепрямовано шукаю ідеї, які від самого початку були би оригінальними і не "заплямованими" багаторазовим використанням.
Сергій Ляховський, Ну я себе ще не сильно ідентифікую, як автора, але в будь-якому випадку скоріше схиляюсь до першого типу) Звісно є іноді потяг написати щось особливе, я зараз публікую міні-новелу, яка точно не знайде багато читачів, але вважаю її задумку в рази цікавішою за мій же любовний роман))
Як для читача, для мене головне, щоб було цікаво читати. І, сеттінг може бути схожим, але у кожного автора свій стиль, персонажі мають різні характери і завжди є якась своя родзинка. Тому справді неважливо, чи є це шаблонно, аби автор це гарно обіграв в сюжеті))
До речі, колись давно дивилася тайванську дораму Lost romance і там чудово обіграли і трохи висміяли усі шаблони, які бувають в романах про директорів/мільярдерів і панянок в біді)) хоча першу серію там можна навіть пропустити, але далі...суцільне золото хех)))
Оксана Маркова, Цілком згодна)
Абсолютно з Вами не погоджуюсь )))
Я читаю дуже багато і тут знаходила багато оригінальних історій та світів, які були ні на що не схожі.
Інколи й банальний сюжет можна вивернути так, що читачі будуть читати запоєм.
Не варто рівняти усіх під одну лінійку
Книги (якщо брати фентезі) Лари Роси, Лариси Бондарчук, Лади Астри, Олександри Метафор, Анітки Санніфео, Єви Ромік та ще багатьох авторок, твори яких я читала, цікаві та особливі.
Можливо Ви не змогли знайти цікавого автора ?
Олеся Глазунова, Плетіння вузлів-наузів – дуже старовинна магія, за допомогою якої можно зробити з людиною все, що заманеться: замкнути, відімкнути, забрати мову, розум і таке інше. Теж саме можно зробити і з обставинами за допомогою вузлів. Я сама займалася плетінням обрядових вузлів. Привиди… Я читала книгу, так там привиди були офіціантами, музикантами на святі відьом… Тож, і привида можно застосувати як завгодно. Так само і сюжет – інвалід, прикутий до ліжка, якого рятує кохання. А далі підставляй – дракон, вампір, ельф, перевертень… Я не хочу нікого образити, я лише хочу сказати, що той, хто, хоча б трішки знайомий з міфологією, і має ярку уяву, може комбінувати старовинні міфи, і це буде оригінально… А от створити зовсім своє. В нашій реальності, мабуть, неможливо. Хоча, як знати!
Ми живемо у еру вторинності, ми покращуємо уже створене першовідкривачами. Втім, я вірю, що створити щось нове можливо, та це не тенденція, а радше виключення)
Немає нічого поганого у наслідуванні чи переосмисленні популярних тропів, сюжетів чи архетипів, аби автори не боялися зізнатися, чим надихалися. Бо коли образи такої книги, бекграунд, описи, подача, а часом й імена персонажів асоціативно відсилають до першоджерела, а автор "ніколи не чув/не бачив", стає трохи сумно. Втім все ж повноцінним плагіатом це все одно не є і не може бути. Це переосмислення, адаптація, фанфік можливо, в цьому нічого поганого немає, тільки підкреслює знаковість тих сюжетів, що надихнули багатьох авторів. Адже Стокер теж колись заклав основу популяризації вампіризму, яка розтрусила Райс, Сміт, Маєр та інших. Чи є їх твори плагіатами? Ні, але мають певні елементи, на які спиралися при написанні. Погоджуюсь із Вашою думкою щодо того, якщо ідея має попит, значить робоча)
Кайла Броді-Тернер, Цілком згодна, дякую за думку ❤️
Заходьте до мене. Впевнена, що зможу вас здивувати
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати