Вона притулилася до дверей і її плечі затряслися в німих риданнях.

— Поговори зі мною, — шепотіла крізь сльози, гладячи двері рукою. — Ти потрібен мені, прошу…

— Заради Бога, що ти тут робиш? — тривожний голос Луки пронизав повітря.

   Він вчасно підхопив напівпритомну Люду, яка вже сповзала вниз, і на руках відніс до келії.

ЯК ЗАВЖДИ, ЛУКА ВЧАСНО ПРИХОДИТЬ НА ДОПОМОГУ)

Лука знайшов очима Йоана і кинувся до нього.

— Скільки ти ще будеш знущатися з неї? — голосно спитав він, зупинившись біля послушника.

   Той сидів за столом і дивився на порожню миску перед собою. Всі присутні різко замовкли і перевели на них погляди.

— Як ти можеш бути таким байдужим? — Лука нахмурився і стиснув кулаки. — Вона вже всі сльози виплакала через тебе!

   Здавалося, що Йоан його не чув. Обличчя послушника залишалося незворушним, що ще більше дратувало Луку, всі емоції якого були написані на лиці.

— Чого ти домагаєшся? Хочеш, аби вона тебе зненавиділа? — голос брата мимоволі зірвався на крик і Петро кашлянув, застережливо кивнувши в бік дверей.

— Чи тобі байдуже до неї і ти вирішив просто погратися?

  Тут Йоан різко підвівся і вхопив Луку за комір ряси.

— То може віддати її тобі? Ти ж будеш радий, правда? — він з силою відштовхнув брата назад, але Яків встиг втримати того від падіння.

Зазвичай спокійний Лука вже не витримує. Йоан тут як довбень, чесне слово. 

Більше візуалу на ТГ каналі "Загублені у вічності"