Хочеться поділитися тим, які розділи будуть завтра якомога більше (⁠◍⁠•⁠ᴗ⁠•⁠◍⁠)

Коли впевнений у своїй перемозі та люті своєї коханої, що більше переживаєш за ворогів і свою душу. Все це про Маура із книги Моя (жахлива) Королева 

-Королю! - почув крик Віолетти й це змусило мене відірватися.

Граф повернувся зі своїми солдатами до армії. Ми не чули що він кричав, але і солдати щось говорили, коли їхали вздовж всієї лінії армії. Потім настала тиша. Вони всі застигли. Певно саме в цей момент граф надав їм нашу пропозицію. Кожен солдат одягнений у важку броню, стояв непорушно, наче викуваний зі свинцю.

Повітря було настільки густим від напруги, що його можна було різати ножем. Це була мить чистого, безмолвного очікування. Це була пауза перед бурею, остання секунда спокою наповнена роздумів, коли минуле закінчувалось, а майбутнє їхніх життів мало вирішитися в єдиному лише русі - кинути зброю на землю. Мить затягнулась.

Цього ніхто не зробив.

Граф далі щось ще крикнув й підняв меч, а потім всі його солдати та підлеглі, хто щось мав - підняв зброю вгору та вигукнули у відповідь громовим хором. Ті хто мали списи або щити в руках - били по землі створюючи єдиний ритм, як бій барабану.

-Ось твій знак, - холодно сказала королева мені й була, трясця, правою. Всі вони тільки що самі підписали свій вирок.

Якщо хочете знати, що спонукало до цих дій, то можете прочитати перші дві частини книги, які вже є на сайті. Підпишіться, щоб не пропустити нові розділи (⁠◠⁠‿⁠◕⁠)