Знаю Нескорена – полонянка проклятого звіра , психологічно важкувата книжка . І скажу чесно , світло в кінці тунелю Аденіра побачить ще не скоро . Колись дорогий читач зрозуміє чому я мала показати весь її шлях в таких жахливих подробицях . Адже кожен момент тут важливий , кожна подія в житті Аденіри впливає на те ким вона з рештою стане і які прийматиме рішення в своїй новій ролі. Зараз працюю над новою главою і хочу вас порадувати уривком саме з неї , думаю за цим героєм ви сумувати не будете :

— У мене є подарунок для тебе, — прошепотів він, нахиляючись до її вуха. — Можливо, це розтопить лід у твоєму серці.

Він поклав клунок поруч. Аденіра здивовано звела брову, спробувала підвестися, але стогін вирвався з її грудей — біль віддався у скронях, і світ поплив перед очима. Та попри це вона зуміла прийняти сидяче положення. Її погляд ковзнув до скривавленої тканини. Дивне передчуття стиснуло груди. Руки самі потяглися до вузла.

Коли з-під тканини визирнула знайома рудувата шевелюра, Аденіра видихнула й не стримала вигуку, привертаючи увагу воїнів, що за наказом Дарінара згортали табір. Не зважаючи на кров, вона розгорнула клунок — і з моторошною посмішкою глянула в мертві очі найогиднішого чоловіка, якого коли-небудь знала.

— Дякую, — прошепотіла вона, усміхаючись, — це найкращий подарунок з усіх можливих, Дарінаре.

У її погляді, зверненому до нього, було стільки тепла, що порожнеча в грудях Дарінара раптом наповнилася тихою радістю.

— Я знав, що тобі сподобається, маленька, — мовив він і поцілував її в чоло, перш ніж рушити збирати свої речі.

А Аденіра залишилася сидіти, притискаючи до себе моторошний “подарунок”, ніжно пестячи руде волосся. Мертвим Ейвін не викликав у неї тієї огиди, що живим.

Якось так , тепер поділіться своїми думками . можливо маєте якісь запитання по твору , або зауваження ?