Я безмежно кохаю свою книгу. Цей світ, цих персонажів, кожен уривок. У мене є одна особливість: я не можу писати швидко. Якщо мені не подобається вайб уривка — я не викладу його. Можу цілий місяць щодня шукати той самий настрій, відчуття, звучання фрази… і не заспокоюся, поки не знайду.

Так, дехто скаже, що треба просто написати книгу повністю, а вже потім викладати глави. Але… це так нудно! Я б не витримала. Моє терпіння урізається до мінімуму, коли я вже шліфую текст і очікую на відгук. Я обожнюю це відчуття — коли потік історії, що народжується тут і зараз, читає хтось ще.

Звісно, такий підхід має свої мінуси — передусім страждає швидкість. Скажу чесно: через це я досить довго на себе тиснула. Але ж так діло не піде. Писати я хочу — і писати так, як душа лежить, а не під тиском думок: «А що як не встигну за тиждень? Ось уже минуло три тижні, а я досі в тупику... Що робити!?» Це жахливо. І нікому не раджу так само тиснути на себе.

Проте я щаслива, що в цьому процесі, який, на жаль, став довшим, зі мною є люди, які читають і відписують. Це справді змушує моє сердечко битися частіше. Я вдячна вам за це ♥♥♥

Я все ж читаю блоги й помітила часте питання про те, чи читають новачків і тому подібне. Я й сама звернула увагу, що ті люди, які стартували приблизно в той самий час, що й я, почали зникати. Від цього мені навіть стало трохи одиноко…

Але я не зникла. Я просто пишу довше. Як то кажуть: «Я ще живий!»

Тому вирішила внести ясність:

Так, я тут і я пишу ♥