Творча криза — норм чи стрьом?

Криза, вигорання, відсутність натхнення, прокрастинація, депресивні епізоди — на жаль чи на щастя існують у буденному житті, що казати вже про творчих особистостей та мистецтво у будь-якому прояві. 

Тож і мене це не оминуло, і я не змогла закінчити книгу, закинувши її на два місяці вже на фінішній прямій. Зараз активно опановую "мистецтво" work-life balace, аби бути більш стабільною у авторстві, адже це є формою натхнення для мене. 

Цей пост має на меті три речі:

1. Ппідтримати всіх, хто періодично, або можливо, зараз відчуває емоційний чи творчий занепад.

Знайте, що це нормально.

Почуйте, що є купа людей, які підтримають вас.

Зрозумійте, що почуття провини до себе в такому стані точно не вихід, а ви — найбільша цінність для себе. Тому дайте собі стільки часу, скільки потрібно, і просіть підтримки та допомоги, коли потребуєте цього!

2. Подякувати за теплі слова, підтрмку, поради та магічний пендель своїй родині, а також читачам та спільноті Букнет. ВИ такі неймовірні, екологічні та затишні. Ви — натхнення!

3. "Нативно" порекомендувати ту саму книгу, яку я нарешті закінчила. Попросити чесний відгук, бо ніщо так не мотивуює, як конструктивна критика та щира похвала. Моя перша, моя виплекана та вже така рідна — "Очі, в які я закохався"

Він — її перше кохання і перше розбите серце.
Вона — жінка, яку він ніколи не зможе забути.

Закоханість, яку не заплануєш.
Пристрасть, від якої важко дихати.
І любов, заради якої доведеться пройти крізь власний біль