Раптом згадалося, як колись я до смерті боялася літати. Варто було опинитися в прохолодному залі терміналу — і ноги ставали ватяними.

А тепер страшенно сумую за тим відчуттям польоту, коли літак відривається від землі.

Накотило так раптово, що мало не відправила Ганну в політ. Потім передумала.

Нехай теж подорожує потягом, як і я)

Нова глава вже тут: "Босоніж по битому склу"