Не сльози... Дощ...

Привіт, Мої "сяючі діамантики"!

От не було у мене "осінньої депресії" , доки не надумалося мені зробити збірку поезій з тих віршів, яких багацько лежить у моїй шухляді...

Гммм! Збірочку я зробила та і яку чудову: "Опале листя поховало почуття", але ті рядки, що хоч з минулих років - навіяли стільки сумних, прикрих та відверто болючих спогадів... Що ж, я завжди писала з душею та щиро, тому і не дивно, що кожне слово крізь роки відгукується в мені теперішній так, ніби оте все сталося тільки ВЧОРА... 

Щось я хотіла б забути назавжди.

Щось взагалі відбувалося не зі мною.

Деяких слів я воліла б ніколи не говорити, а деяких не чути.

Але одній людині я б дослівно повторила слова зізнання хоч десять років потому, а хоч і просто зараз...

Запрошую до читання, якщо осіння меланхолія вас не лякає.

Щиро ваша, Осіння Шайна ;)

(Світлину поцупила з мережі, як і завжди)