Події двох історій — "Відродження острова" та "Там, де сходить сонце" — нарешті перетнуться.

Наші герої зустрінуться вперше.✨

Ми в’їхали повільно. Як тільки наші фігури з’явилися між тіней, усі навколо наче завмерли. Погляди ковзали по нас із настороженістю й недовірою — ті погляди, що звикли читати кожен рух, вирішувати, хто свій, а хто чужий. Спустившись з коня, я стояла посеред цього мовчазного суду.

Волога земля відразу промочила мої порвані черевички. І не приємний холод пройшовся тілом. Повернувши голову побачила як діти притулилися одне до одного, їхні маленькі плечі тремтіли від холоду й страху. Лір, хоч і намагався бути дорослим все ж був дитиною. Він обережно притискав їх до себе, проводив долонею по спині, ніби намагаючись передати частинку свого тепла. Я дивилася на них і відчувала, як всередині мене щось напружується.

Раптом ніч розірвав крик — різкий, владний, як удар меча об щит. Із темряви вийшов він: високий, як скеля воїн. Вогонь на його обличчі робив його схожим на людину з легенди, що розповідала стара Хельга. Широкі плечі, м’язисті руки, темне волосся, що спадало на лоб, і суворе обличчя, наче висічене з каменю. Очі палали гнівом.

— Таріне!

Тарін виступив уперед, не роблячи кроку назад. Його обличчя було спокійне, але я бачила, як в ньому зібралася напруга. Його брови зійшлися в сувору лінію, а губи стиснулися.

— І тобі теплої ночі, Рагнаре, — відповів Тарін, не змінюючи тону. — Ми зустріли їх, — він кивнув у мій бік, де я стояла з дітьми. — Тому збавили темп.

Рагнар випромінював обурення.

— Знову діяв на власний розсуд! Хто дозволив тобі брати на себе відповідальність? Це могла бути пастка!

Слова пролунали, мов холодний дощ. Вони різко врізалися в мене і я відчула, як серце стислося. В грудях піднялася хвиля гніву, що рвалася назовні.

Діти, приголомшені голосами, пригорнулися ще ближче до Ліра, я обіймала їх. Глянувши вниз побачила в їхніх очах сльози, ще мить і вони розплачуться.

Я ступила вперед, не даючи собі часу на сумні.

— Досить! — мій голос затремтів, та слова прозвучали твердо, наче вибиті з каменю. — Ці діти втратили все. Ви лякаєте їх.

А ще маю гарну новину!

Пам’ятаєте, я обіцяла, що сюжет обох книг розвиватиметься паралельно? 
Так от — я трошки захопилася і написала більше, ніж планувала ✨✨
Тож вас чекає ціла хвиля нових глав!

Дякую, що читаєте, коментуєте й живете цими історіями разом зі мною ❤️❤️❤️