— Просто… тобі не здається, що 30 людей — це забагато? Я не зможу запам’ятати всіх на цій вечірці. Ну… тобто вони мене, звичайно, запам’ятають, бо я єдина новенька, а от я їх — навряд чи.

— А що тоді, пропонуєш їх частинами запрошувати? — Насміхаючись, промовив брат, паркуючи машину біля свого дому. Та коли він помітив мій сердитий погляд, спеціально пожартував: — Ну… якщо хочеш, ми для всіх зробимо бейджики?

— Це не смішно, — я склала руки на грудях і зморщила чоло, щоб показати брату весь рівень мого невдоволення.

Це уривок із книги «Не дратуй мене», а точніше шматочок 2 розділу))

Я думаю, у кожного є такий «дотепний» родич, який своїм гумором тільки додає паніки ♡

Як ви почувалися б серед тридцяти незнайомців?