Оновлення уже на сайті! Ділюся візуалізацією кількох сцен розділу ✨

Повітря було чистим, а довкола лише безкрайній простір, цей струмок і квіти. Хлопець підвівся зачудовано роззираючись. Він відчував щиру радість і захоплення. Легкий шелест вітру приховував звук його кроків, куйовдив темне блискуче волосся і підкидав плащ. Джейд не вперше приходив сюди і завжди відчував шалене захоплення, неначе ті квіти єдина радість у його житті. 

– Я чула твій сум, – озвався тихий голос.

Джейд спинився, повільно озираючись. Біля води сиділа вродлива жінка, із довгим чорним волоссям і сірими очима. Вона лагідно посміхнулася. 

– Пробачте. Не знав, що тут хтось є.

– Я рада, що ти тут, – всміхнулась жінка.

Джейд вдивлявся у приємне обличчя і не міг позбутися відчуття, що десь уже бачив гостю.

– Перепрошую…– почав він. – Ми не знайомі?

Дівчина впала на землю, пилок піднявся блакитною хмарою, вкриваючи сукню, обличчя і волосся принцеси. Раптовий прилив енергії пройняв її до кісток, все довкола стало чіткішим, Аденна хутко підвелася, побачивши у якому невигідному становищі її брати. Обоє були оточеними, відбивалися по черзі.

Аденна розвела руки і лісом прокотився тріск. Дерева ламалися навпіл, гілля тріщало, бивши сонячних по спині та шиї. Земля здригалася, а повітря ставало дедалі менше. Аденна уважно дивилась на нападників, направляючи всю свою силу на них, відгородивши братів від впливу власного дару. Вона робила це інтуїтивно, вперше за все своє життя і дивувалась тому, що сама не страждає від власної сили.

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️