Здавалося, болючіше і прикріше бути вже не могло. Але я помилявся.

Я мовчав, а русалка, бачачи моє нерозуміння, знову заплакала, промовляючи крізь сльози:

- Пробач мене...

Господи, вона ще й вибачалася переді мною. Переді мною! Перед недоумком, який злякався втратити своє комфортне життя і кинув кохану дівчину напризволяще! Перед недоумком, який був винен у двох із трьох озвучених Алевтиною проблемах.

- Це моя вина... - я відчув, як від огиди до самого себе і від власної безсилості, почав плакати. Останній раз я так плакав в одинадцять років, коли зламав ногу. - Аля... Пробач мене, якщо зможеш, - я продовжував плакати, сховавши обличчя в жіночих колінах.

- Мені дуже шкода, що так вийшло... - протяжно, немов скиглячи, повторювала русалка.

Деякий час ми обоє просто плакали. Ще якихось півроку тому я радів своєму розміреному, спокійному, розпланованому і щасливому життю. Тепер же моє життя здавалося мені ні хріна не спокійним і не щасливим.

Якщо шукаєте емоційну, чуттєву і драматичну історію зі щасливим фіналом, то (Не)потрібне кохання - це вона!