У такий холодний і мокрий ранок хочу підняти тему, яка зовсім не стосується ні мого блогу, ні письменництва, ні книг, вона взагалі сюди ніяк не вписується, але я просто хочу поскаржитися і випустити пар.

Мені набридли будильники, набридли ранні підйоми, коли потрібно вилазити з-під теплої ковдри, яка так і пахне насолодою та відпочинком. Але ні, спати далі вже не можна, треба прокидатися і починати звичний ранковий графік. Коли світло б’є в очі. Холод пробігає шкірою. А будильник верещить, ніби чорт із пекла: хочеться просто забути, що існує щось інше, окрім вихідних. Адже справді, я хочу прокидатися не тоді, коли треба, а коли висплюсь, засинати не тому, що "завтра рано прокидатися", а тому, що справді готова відпочивати.

Мені потрібно, щоб у добі було 30 годин. Так, було б чудово! 10 годин на спокійний сон, а інші 20 годин — це саме той час, який я залишаюся активною після хорошого сну. Ідеально, щоб прожити насичене життя і ВИСПАТИСЬ!

Дякую, що прочитали мій крик душі ♡ тепер мені стало легше і я можу знову любити все навколо (окрім будильників) ♡♡♡